Головна Головна -> Твори -> ФPAHKO IBAH БІОГРАФІЯ

ФPAHKO IBAH БІОГРАФІЯ




(1856-1916)
Народився в с. Нагуєвичах Львiвськоï областi в родинi коваля. Навчався в
Дрогобицькiй гiмназiï, вищу освiту здобув на фiлософському факультетi
Львiвського унiверситету, в Чернiвецькому унiверситетi. Отримав учений ступiнь
доктора фiлософiï у Вiденському унiверситетi. Займався полiтичною дiяльнiстю,
був тричi заарештований австрiйською владою.
Поет, прозаïк, драматург, лiтературний критик, учений (фiлософ, етнограф,
iсторик, фольклорист), публiцист (був одночасно спiвробiтником близько 50
європейських перiодичних видань), перекладач, громадсько-культурний дiяч.

Автор вiршованих збiрок “З вершин i низин” (1887), “Мiй Iзмарагд” (1898), “Iз днiв
журби” (1900), “iз лiт моєï молодостi” (1914) та iнших, повiстей “Борислав
смiється” (1882), “Захар Беркут” (1883), “Великий шум” (1907), романiв “Перехреснi
стежки” (1900), “Для домашнього огнища” (1891), багатьох оповiдань, поем. За все
життя написав понад шiсть тисяч художнiх творiв i наукових праць. “Зiбрання творiв
у 50-ти томах”, що побачили свiт, ледве охоплюють половину спадщини I. Я. Франка,

Чого навчає нас казка Франка “Фарбований лис”?
Головного героя казки “Фарбований лис” звуть Микита. Це був хитрий-прехитрий звiр.
На нього полювали собаками, ставили капкани, пiдкидали отруєне м’ясо, але вiн
обминав усi небезпеки, повчаючи iнших, як дiяти в рiзних ситуацiях. “Незвичайне
щастя i хитрiсть зробили його страшенно гордим”. Одного дня Микита мав особливо
чудовий настрiй i, вихваляючись, пообiцяв, що зможе посеред дня з базару вкрасти
курку. Iншi його товаришi не вiрили. Тодi лис вирушив у мiсто для здiйснення свого
плану. Та коли почув гамiр, крик, шум, перелякався i заховався у кущi. Сидiв i
думав: “Навiщо я так багато пообiцяв, не треба було так вихвалятися”. Але якщо
почав, то слiд продовжувати. Проте на базарi Микиту швидко знайшли пси i загнали у
дiжку з фарбою. Вiн просидiв там пiвдня, думаючи про своє становище. Вже ввечерi
повернувся до свого лiсу. А вранцi помiтив, що вiн увесь синiй. Усi iншi тварини,
якi жили у лiсi, злякалися його. I тодi Микита вирiшив обманути всiх. Вiн
розповiв, що його призначено царем, який має спостерiгати за порядком. Так тривало
рiк. Звiрi ловили для нового царя дичину, а той вершив правосуддя. Наближався
день, в який рiк тому у лiсi з’явився синiй звiр. Влаштували свято, де брав участь
хор лисиць. Лис Микита не втримався i разом з хором почав спiвати. Тут усi
помiтили, що це звичайнiсiнький лис, який протягом року водив ïх за нiс. Тож
звiрi напали i розiрвали бiдного Микиту.
Чому так сталося? Все дуже просто. Лис протягом року обманював усiх, видавав себе
за царя, всi на нього працювали, допомагали, слухалися його. Тож перше i головне,
чому вчить ця казка
– нiколи не слiп обманювати. А по-друге, не варто вихвалятися перед iншими. Перш
нiж щось сказати, треба хоч трохи думати. Подiï в казцi
– дуже гарний приклад. Якби лис Микита, який вiдзначався своєю хитрiстю на весь
лiс, не вихвалявся перед товаришами своєю кмiтливiстю, здатнiстю вкрасти прямо на
очах у всiх, то ймовiрно, ми б мали iнший фiнал. А так наобiцяв багато, то ж
виконуй. Проте справа не тiльки в цьому. Пофарбувавшись у синє i повернувшись до
лiсу, Микита мочав видавати себе за царя звiрiв. Для чого? Якщо вiн був таким
розумним, мiг би i спрогнозувати, що коли-небудь таємниця викриється. На його
мiсцi слiд було повернутись до лiсу, спробувати добре вимитися, розповiсти звiрям
правду, що не змiг вкрасти курку з базару. А не вигадувати довгу iсторiю про те,
що його направили в якостi царя. Тут виникає ще один момент
– гордiсть. Якби лис розповiв про своï пригоди
– то всi його товаришi кепкували б з нього. Смiялися з того, що не змiг вкрасти
курку i що став таким синiм. Тодi б увесь лiс говорив про незвичайне перетворення.
Але Микита виявився дуже гордим. Вiн не хотiв псувати свою репутацiю i змушений
був щось термiново вигадати. Але як би вiн мав вчинити в тiй ситуацiï, щоб не
влiзти у халепу? Мiг придумати щось iнше. Примiром, розповiсти, що курку вiн все ж
таки вкрав, i за це святий Миколай нагородив його новим кольором

– пофарбував у синє. Всi звiрi роти б порозкривали, але б повiрили. У цьому разi
вiн також мав би незначнi переваги: незрозумiлий запах, певну вищiсть серед iнших
мешканцiв лiсу. Запах фарби вiдлякував би псiв, а незвичний колiр спричинив би
ставлення до лиса як до авторитета.
Але є ще iнший момент. Не треба бути такими довiрливими. Побачили звiрi якусь синю
незрозумiлу iстоту. Науявляли собi казна-чого, буцiмто вона має великi кiгтi,
гострi зуби. I нiхто не здогадався, що вiдбувається насправдi.
Отож казка Iвана Франка “Фарбований лис” вчить нiколи не обманювати, бо все таємне
i приховане завжди з’ясовується; не бути надмiру гордим, бо через це легко можна
втрапити в халепу; нiколи не довiряти першому враженню, бо в переважнiй бiльшостi
випадкiв воно не є правильним; багато не вихвалятися i не обiцяти зробити те, чого
не можеш.






Схожі твори: