Головна Головна -> Твори -> Народ i його буття на сторiнках поеми I. Франка “Мойсей”

Народ i його буття на сторiнках поеми I. Франка “Мойсей”




Народе мiй, засмучений, розбитий, твоïм будущим душу я тривожу.

I. Франко
Однiєю з провiдних тем у творчостi I. Франка є тема народу, його минулого й
майбутнього, його iсторичного призначення i мiсця серед iнших народiв. Особливо
могутньо i яскраво прозвучала ця тема в поемi “Мойсей”. Поема ця є окрасою й
гордiстю украïнськоï лiтератури. Це глибокий фiлософський твiр про
взаємини вождя i народу на шляху боротьби за кращу долю. Цей твiр був
безпосереднiм вiдгуком поета на подiï революцiï 1905 року в Росiï.

В основу сюжету покладено бiблiйне оповiдання про Мойсея, єврейського пророка, що
вивiв свiй народ iз єгипетськоï неволi i сорок рокiв вiв його через важкi
випробування до новоï Батькiвщини
– обiцяноï Богом землi.
Перенiсши бiблiйний сюжет на украïнський Aрунт, Франко створив
багато-проблемний твiр, у якому вiдтворив iсторичну долю Украïни, порушив
проблему духовноï єдностi народу як основи нацiонального i державного
вiдродження нацiï.
Поема починається з прологу, якого було написано вже пiсля закiнчення поеми. У
ньому вiн звертається до свого “замученого, розбитого” украïнського народу.
У пролозi поет закликав своïх сучасникiв i нащадкiв до духовноï єдностi,
розкрив глибоку вiру поета у невичерпнi сили народу.
Для втiлення свого задуму
– показати шлях рiдного народу до волi
– Франко вдається до бiблiйного сюжету про Мойсея, легендарного пророка, який
повiв єврейський народ до землi обiтованоï. Надзвичайно тяжкою була доля
Мойсея, вiн повинен був збудити в пригнобленого народу потяг до свободи,
переконати його, що прагнення ситого, але бездуховного життя не може бути шляхом
до щастя.
Хто здобуде всi скарби землi,
I над все ïх полюбить,
Той i сам стане ïхнiм рабом,
Скарби духу згубить.
Народ майже розгубив отi великi “скарби душi” i втратив можливiсть знайти
обiтований край, а тому звинуватив Мойсея в усiх своïх бiдах, не оцiнивши
його великоï пожертви, i в цьому трагедiя народу. Пiсля сорокарiчних мандрiв
єврейський народ зупинився в безплiднiй мiсцевостi Моава. Залишилося пройти
зовсiм мало, i народ дiстався би до землi обiтованоï. Але народ знесилився,
зневiрився i зупинився на шляху до великоï мети. Пiдбуренi демагогами
Авiроном i Датаном, євреï збунтувались проти свого пророка i перестали його
слухатись. Вони нехтують своïм майбутнiм i думають лише про задоволення
своïх щоденних потреб.
Тi слова про обiцяний край
Для ïх слуху
– се казка;
М’ясо стад ïх, i масло, i сир

Се найвищая ласка.
Проте Мойсей намагається розбудити духовнi сили свого народу i пiдняти його для
дальшого походу. Вiн докоряє євреям лiнощами, називає ïх “кочовиськом
ледачим”. Це викликає ще бiльшу злобу проти нього, i Мойсея пiд свист i крик юрби
виганяють з табору.
У багатьох мiсцях поеми неважко в образi єврейського народу впiзнати
украïнський народ, а в образi пророка Мойсея
– Iвана Франка, який також зазнав подiбноï невдячностi за слова правди. Його
називали i “зрадником Русi”, i “смутною появою” i навiть страшним злочинцем.

Устами пророка Мойсея Франко виражає свою самозречену, жертовну любов до
Украïни.
Ти мiй рiд, ти дитина моя,
Ти вся честь моя й слава.
В тобi дух мiй, будуще моє,
I краса, i держава.
Я ж весь вiк свiй, весь труд тобi дав
У незламнiм завзяттю,

Пiдеш ти у мандрiвку столiть
З мого духа печаттю.
XII
-XIX роздiли поеми вiдтворюють душевнi муки Мойсея пiсля його вигнання з табору,
внутрiшню боротьбу, важкi сумнiви пророка в доцiльностi справи, якiй вiн служив
усе життя. Цi вагання i сумнiви, що пiдточують вiру пророка у велику мету, втiленi
в образi демона пустинi Азазеля, який спочатку болючими питаннями, а згодом устами
рiдноï матерi Мойсея i наприкiнцi жахливими картинами майбутнього життя
євреïв на обiтованiй землi остаточно пiдриває вiру пророка в Єгову

– в ту священну iдею свободи, заради якоï вiн повiв свiй народ на сорокарiчне
поневiряння у пошуках кращоï долi.
До речi, змальовуючи картини майбутнього єврейського племенi, Франко своïм
пророчим поглядом побачив i трагiчнi перiоди в iсторичному майбутньому
Украïни, зокрема сталiнськi репресiï, голодомор 1933 року.

Бо хiба ж не про украïнський народ i його муки написано цi рядки?

I не вспiє воно розцвiсти,
Й розлетиться на части,
Щоб у пащу могутнiх сусiд
Часть за частю упасти.
Онде мати голодная ïсть
Тiло свойого плоду!
Онде тисячi мруть на хрестах

Цвiт твойого народу!
Прибитий сумнiвами, Мойсей втратив вiру у найвищу iдею, в духовнi сили народу i в
самого себе, вiн перестає бути пророком i, покараний Єговою, помирає. Але зерна,
посiянi пророком, живуть у народi. Боротьбу за свободу, за вiльну Вiтчизну
продовжують його учнi.
Весь змiст поеми, i особливо пролог, приводять читача до iсторично обAрунтованого
висновку: народ, земля якого полита кров’ю борцiв за свободу, який створив таку
багату духовну культуру, прекрасну мову й чарiвну пiсню, не може загинути.

Непохитну вiру поета в силу народного духу, в нацiональне й державне вiдродження
Украïни яскраво передають рядки.
Та прийде час, i ти огнистим видом
Засяєш у народi вiльних кiл,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомiн волi
I глянеш, як хазяïн домовитий,
По своïй хатi i по своïм полi.
Пролог до поеми
– це заповiт Каменяра украïнському народовi, де поет дає перспективу його
нацiонального i духовного вiдродження.
Довго нас недоля жерла,
Досi нас наруга жре;
Та ми крикнiм: ще не вмерла,
Ще не вмерла i не вмре!
Наша вiльна, прекрасна Украïна i ïï великий, багатостраждальний
народ.






Схожі твори: