Головна Головна -> Твори -> Хто з героïв окрадений найбiльше? (за драмою “Украдене щастя”)

Хто з героïв окрадений найбiльше? (за драмою “Украдене щастя”)




Драма “Украдене щастя”, написана I. Франком 1891 року – це шедевр свiтовоï
драматургiï, в нiй неперевершений талант письменни ка органiчно поєднався iз
глибоким знанням життя народу. Коли читаєш цю п’єсу, постiйно вiдчуваєш хвилювання
i внутрiшнє напружен ня, неначе знаходишся поруч iз живими героями, стаєш
спiвучасником трагiчних подiй, що так зримо i яскраво змальовано у творi. Ось,
мабуть, чому я й досi знаходжусь пiд враженням цiєï драматичноï сповiдi
i знову й знову замислююсь над питанням: хто ж з героïв любовного
“трикутника” окрадений найбiльше?
Важко однозначно назвати позитивнi й негативнi образи п’єси через складнiсть
ïхнiх. Бо кожен з цих героïв протестує i бореться за своє щастя, на яке
вiн має право; але всi вони самотнi у своïй боротьбi, не розумiють, що
помиляються, вбачаючи один в одному ворога. Я розумiю, що кожен герой керується
власними емоцiями, але за ïхнiми вчинками я вбачаю дещо бiльше: Франко
намагається через конфлiкт персонажiв показати зiткнення ворожих сил. Отже, i
Анна, i Микола, i Михайло – жертви всеосяжного зла. Мабуть, тому кожного з них
менi насправдi жаль, хочеться зрозумiти i виправдати ïх, що стали трагiчними
жертвами обставин тогочасного життя. Цi обставини були спричиненi капiталiстичною
дiйснiстю, коли рiднi брати заради привласнення батькiвського спадку ламають долю
i щастя сестри, не розумiючи (менi так здалося), що разом з цим вони руйнують долi
ще двох чоловiкiв.
Перед нами постають спотворенi долi i характери трьох люблячих людей, якi кохають
i страждають, поступаються власною совiстю i нехтують загальнонародною мораллю,
йдуть на зраду й злочин. I весь час, на мою думку, перед кожним з них постає
проблема вибору – найважливiше i найважче випробування, яке не кожен персонаж
драми може подолати з гiднiстю.
Ось чому ми пiдсвiдомо виправдовуємо карний злочин Миколи Задорожного, цього
боязкого, затурканого селянина, що, втративши рештки вiкового терпiння, пiднiмає
сокиру на жандарма, щоб помститися за приниження. Скривджена гiднiсть проривається
гнiвом! У цiй самiй сценi ми бачимо, як в останнi хвилини життя людська гiднiсть
розкриває перед “ворогом” потаємну добросердечнiсть Михайла Гурмана: зарубаний
Миколою, ледь живий, вiн дякує йому i бере його провину на себе.

Особливе ставлення у мене до Анни, на долю якоï випадають найтяжчi муки у
цьому “трикутнику”. Зраджена братами, найрiднiшими ïй людьми, вона упродовж
свого життя iде тяжким шляхом випробувань: спочатку у неï вiдбирають у
цiсарську армiю коханого, потiм вона одержує листа про його загибель; вбита горем,
без любовi одружується. I раптом – повернення “загиблого” коханого! Щастя нарештi
усмiхну лося ïй! Але – воно украдене
– забувається все: i народна мораль, i присяга на вiрнiсть перед вiвтарем. Бо над
усе – сердечна клятва i почуття обов’язку перед Михайлом: “Вiн для мене все: i
свiт, i люди, i честь, i присяга.” Так заявити може тiльки сильна жiнка.

Але повернути украдене щастя неможливо, бо зло, яке породило це “щастя”,
виявляється сильнiшим за чистi людськi почуття; воно однаково жорстке i безжалiсне
до долi кожного героя драми. У цьому, мабуть, i полягає вiдповiдь на питання “Хто
з героïв окрадений найбiльше?” Зло – немилосердне: воно окрадає долi людей з
однаковою силою.






Схожі твори: