Головна Головна -> Твори -> Про перехреснi стежки iнтелiгенцiï (повiсть Iвана Франка “Перехреснi стежки”)

Про перехреснi стежки iнтелiгенцiï (повiсть Iвана Франка “Перехреснi стежки”)




1900 року I.  Франко опублiкував повiсть “Перехреснi стежки”. Саме в цi роки вiн
розгорнув боротьбу за реалiстичну i народну лiтературу, за реалiзацiю ïï
мети – служiння iнтересам народу. Лiтература повинна порвати iз схоластичнiстю i
шукати нових дорiг, бiльш природних i вiдповiдних самому життю. Саме таким
новатором i став I.  Франко в iдейному змiстi твору. Вiн не iдеалiзує сiльське
життя, а показує страждання, голод, новi форми експлуатацiï галицького
селянина. З такою ж увагою i критичнiстю письменник зображує iншi верстви
населення – безпросвiтнi злиднi народу, знехтування, голод, самогуб ство, звiрячу
грубiсть, з якими доводилось зустрiчатись у життi. Саме цi проблеми стають
визначними у повiстях i романах в перiод 90-х – перших рокiв XX ст.

Повiсть “Перехреснi стежки” – соцiально-викривальний твiр, в якому автор
намагається художньо вирiшити проблеми служiння демократичноï
iнтелiгенцiï своєму знедоленому народовi. Проблематика повiстi надзвичайно
широка. Це проблеми добра i зла, особистостi i народу, бiдностi i багатства,
людськоï гiдностi i духовноï ницостi, людини i закону.

Сюжет твору розгортається двома лiнiями. Перша – це показ важкого життя зубожiлого
галицького селянства; друга – зображення громадськоï дiяльностi адвоката
Євгенiя Рафаловича, який постає носiєм головноï проблеми твору. Вiн пробуджує
свiдомi почуття солiдарностi у селян, шукає полiпшення долi народу, невтомно
викриває державну бюрократiю тощо. Євгенiй користується в життi девiзом: “Хто то
вкаже тобi дорогу, хто пiдведе тебе, мiй бiдний народе?”
Зустрiч головного героя “Перехресних стежок” – “мужичого” адвоката Рафаловича – з
Регiною, жiнкою, яка уособлювала його молодечий iдеал, а тепер виявилася його
блiдою копiєю, зустрiч зi своïм минулим в образi Стальського, цiєï
“скотини в людськiй подобi”, i, зрештою, зустрiч з селянином, який заблукав
недалеко вiд свого села в молодому сосновому лiсi, де “нi стежки, нi прикмети
жодноï” – це перехреснi стежки життєвого й iсторичного випробування
радикальноï iнтелiгенцiï та ïï розвитку. Франко iдеологiчно й
символiчно пiдсумував цей шлях як випробування “серед шляху мiж минулим i будущим
видiнням”. Цей перехiд до свiдомого нового життя вiн намагався аналiзувати в
повiстi “Не спитавши броду”, однак внутрiшня колiзiя характеру лишалася ще не
розкритою i письменник повертається до неï у романi “Лель i Полель”. Серед
соцiальних контрастiв працi та вбозтва, свiтла i темряви, вiри i безвiр’я
“закручуваних” суспiльною машиною i викривлення хворобливою суб’єктивiстською
свiдомiстю кiнця столiття (Баран, Шварц, Шнадельський, Стальський), формується
нова революцiйна свiдомiсть, позбавлена минулоï роздвоєностi.

Таким чином, на рубежi двох вiкiв як надбання XIX ст. Франко пiдносить
революцiйний демократичний iдеал активноï особистостi. В образi Євгенiя
Рафаловича показано дiяча радикальноï партiï Галичини того перiоду, коли
вона розгорнула роботу по селах i на яку письменник покладав великi надiï.

В образi селянина Демка Горiшнього, який заблукав у лiсi, Франко розкриває долю
свого народу, що не знає куди йому йти.
В цьому вболiваннi за народну долю – весь пафос повiстi “Перехреснi стежки”.






Схожі твори: