Головна Головна -> Твори -> Вiдображення прагнення народу до нацiональноï самостiйностi, до волi в поемi “Мойсей

Вiдображення прагнення народу до нацiональноï самостiйностi, до волi в поемi “Мойсей




Коли уярмлений, знесилений украïнський народ стояв над прiрвою своєï
духовноï смертi, йому явився пророк Тарас i вiдвiв вiд безоднi, поставивши
насторожi коло “рабiв нiмих” своє безсмертне слово. Народу завжди потрiбен був
поводир, який вказував би шляхи у свiтле майбутнє. Услiд за Шевченком звелася з
високих Карпат могутня постать Iвана Франка, позначена печаттю Вищого Духу.
Великий Каменяр усвiдомлював, що його призначення – в тяжкiй працi торувати народу
шлях до прогресу i свободи. Самозречено працюючи в усiх галузях духовного життя
Галичини, Франко “двигав на собi мало не половину всього творчого труда
поневоленоï нацiï”, щоб витягти ïï з багна провiнцiалiзму.
Однак цей титанiчний труд не був належно оцiнений сучасниками. Мабуть, така гiрка
доля усiх пророкiв. Роздумам про взаємини вождя i народу, про iсторичнi шляхи
нацiï Франко присвятив свою поему “Мойсей”.
Поета приваблювала трагiчна постать бiблiйного пророка, який, рятуючи свiй народ
вiд рабства, повiв його через пустелю до “землi обiтованоï”. Сорок рокiв
блукань втомили людей. Настроï незадоволення, роздратування, гнiву все з
бiльшою силою охоплюють ïх, i зневiра вкрадається в безсилi душi. Ота омрiяна
краïна щастя здається людям химерою, маревом, плодом хвороï уяви
старого, немiчного дiда, який прирiк ïх на голод i страждання в цiй безлюднiй
пустелi. I народ починає ремствувати, опиратися Божим намiрам, незважаючи на мудрi
застереження пророка, i врештi проганяє Мойсея, не зрозумiвши його високих
прагнень. Люди готовi промiняти iдеал свободи на сите, спокiйне, безтурботне
життя. Даремно пророк звертається до ïхнього сумлiння, нагадуючи про особливу
мiсiю народу Iзраïлю у Божому промислi:
Так i вибраний Богом народ
Мiж народами вбогий,
Де пишнота i честь, там йому
Зависокi пороги.
Читач не сумнiвається, що мова йде про украïнський народ, якому теж посланi
великi випробування в iм’я великоï мети. Та чи свiдомий вiн своєï
iсторичноï ролi, чи готовий до життєвого подвигу? Ще в пролозi поет висловлює
гiрке розчарування пасивною покiрнiстю долi, ганебною смиреннiстю, що перетворила
народ на “паралiтика”, “тягло”, нiкчемного раба:
Невже повiк удiлом буде твоïм
Укрита злiсть, облудлива покiрнiсть
Усякому, хто зрадою й розбоєм
Тебе скував i заприсяг на вiрнiсть?
Алегоричний змiст бiблiйного сюжету настiльки прозорий, що безпомилково
вловлюється у кожному образi. Коли ж тi перерожденi, здрiбнiлi, звироднiлi нащадки
козацького роду жахнуться свого повiльно го вичахання, вирвуться з рабства i
помандрують пустелею страждань та духовного очищення до святоï краïни
Свободи? Франко був певен, що украïнський народ, позначений могутнiм духовним
потенцiалом i справжнiм Божим даром, заслуговує на кращу долю, проте йому не
вистачає рiшучостi, волi, людськоï гiдностi, щоб усвiдомити себе великою
нацiєю, здатною створити власну державу. Поет розумiв свою мiсiю духовного
провiдника, бо поклав собi на плечi весь тягар вiдповiдаль ностi за долю народу i
вiддав йому весь жар палкоï любовi:
Ти мiй рiд, ти дитина моя,
Ти вся честь моя й слава.
В тобi дух мiй, будуще моє.
I краса, i держава.
Але доля пророка трагiчна. Надто багато вiн бачить, надто далеко сягає його думка,
надто високо злiтає дух. Народу не дотягнутися до нього, не зрозумiти. Тому й
приречений вiн на осмiяння, неприйняття, вигнання, на велику самотнiсть. Охоплений
сумнiвами у правильностi обраного шляху, у власних можливостях, вiн веде постiйний
дiалог iз власним сумлiнням. Так, у поемi Франка “темний демон пустинi” Азазель
виступає внутрiшнiм опонентом пророка, намагається затягнути його в тенета спокуси
i зневiри. Лише мить тривала ця клята зневiра, а Божа кара за неï нещадна i
сувора. Так i не ступив Мойсей у святу землю, загинувши на шляху до неï. То
який же сенс у його подвижництвi?
Ця думка завжди була болiсною для Франка. Для кого вiн пише, для чого працює? Чому
те слово таке немiчне, як надихнути його чудодiйною силою, щоб воно повело народ
до великоï мети? Та все ж у глибинi душi поета живе усвiдомлення високого
сенсу свого дiяння. Адже прозрiв врештi-решт народ Мойсея i ступив на обетовану
землю. Значить, не даремною була жертва духовного поводиря. Так i Франко вiрить,
що посiяне ним слово проросте в душi народу покликом до боротьби, пробудження
нацiональноï гiдностi та послужить поступу до омрiяноï незалежностi, до
святоï волi:
Та прийде час, i ти огнистим видом
Засяєш у народiв вольних колi,
Труснеш Кавказ, впережишся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомiн волi
I глянеш, як хазяïн домовитий
По своïй хатi i по своïм полi.






Схожі твори: