Головна Головна -> Твори -> Нев’януча природнiсть iнтимноï лiрики Iвана Франка

Нев’януча природнiсть iнтимноï лiрики Iвана Франка




Вона так гарно, сяє так
Святою, чистою красою,
I на лицi ярiє знак
Любовi, щиростi, спокою.
/ I. Франко /
Iван Франко належить до найвидатнiших украïнських письменникiв дожовтневого
перiоду. Iсторiя лiтератури знає небагато письменникiв, чиє життя i творчiсть були
б так тiсно пов’язанi з життям народу, так глибоко вiдображали соцiальнi iнтереси
трудящих, вiдкривали б рiдному народовi такi широкi горизонти свiтовоï
культури. Ще до навчання у Львiвському унiверситетi, вiн пише вiршi про кохання,
бо поет закохався у дочку священика у Лолинi, що у Карпатах. Дiвчинi своєï
мрiï присвячував iнтимну лiрику. Писав ïй у листi: “Ви, напевно,
здогадуєтесь, що Ви єдина муза, котра надихала й надихає мене на перший, так i на
другий томик”. Деякi вiршi автор знищив, а деякi дав до першоï його
поетичноï збiрки “Баляди й розкази”, що була надрукована 1876 року з
присвятою “дiвицi Надеждi”. “Дiвиця Надежда” – це була Ольга Рошкевич, сестра його
шкiльного товариша Славка, у кого Iван Франко гостював удома. Ольга була дiвчиною
оригiнальноï вроди, глибокого розуму, веселоï вдачi, начитана, досконало
знала французьку й нiмецьку мови, прекрасно грала на фортепiано. “… Несмiла, як
лiлея бiла, з зiтхання й мрiй уткана…” Так змальовує поет образ свого першого
кохання у вiршi “Тричi менi являлася любов”.
Задушевною щирiстю бринять у вiршах Франка струни особистого болю, i ми
спiвпереживаємо з поетом в його зажурi, разом з ним вiдчуваємо “осiннi думи”,
спостерiгаючи, як “паде додолу листя з деревини, паде невпинно, чутно,
сумовито…” Меланхолiя зiв’ялого листя. Воно устеляло алеï львiвських паркiв
шелестливим золотом, i брiв ними наш поет i шепотiв вiршi, що ïх складав. Так
народилася збiрка про зранене серце, нездiйснене бажання, кохання без взаємностi –
“Зiв’яле листя”. Книжка потаємних, iнтимних пiсень, у яку вкладено “чуття скарб
багатий”. У нiй Франко увiковiчив свiй iдеал коханоï – чистий, далекий,
нездiйснений. Високу культуру серця, культуру почуттiв випромiню ють Франковi
чарiвливi, iнтимнi струни – вiршi про кохання. Лiрична драма “Зiв’яле листя”
вражає читача великою внутрiшньою сконцентрованi стю лiричного чуття незвичайним
багатством змiсту, тонкою грою емоцiй. Не випадково ж лiрика “Зiв’ялого листя”
привертала й привертає увагу композиторiв. Незаперечним є одне: лiрична драма
Iвана Франка “Зiв’яле листя” – це шедевр поетичноï майстерностi. Глибокий
лiризм проникає в саму композицiю книги. -ï пiснi – це три жмутки зiв’ялого
листя. Розповiдаючи про муки свого нероздiленого кохання, герой нiби розриває
жмуток за жмутком, розкидає зiв’яле листя своïх пiсень, щоб воно, пiдхоплене
вiтром, щезло безслiдно.
Таким неоцiненним скарбом є творчiсть, а особливо iнтимна лiрика великого сина
украïнського народу Iвана Франка, який заслужив ви-знання й любов наших
сучасникiв. Вiн завжди з нами у щоденному життi, у працi, у хвилинах щастя i
радостi, а особливо у часи смутку на душi та у серцi.






Схожі твори: