Головна Головна -> Твори -> Образ Мавки (за драмою-феєрiєю “Лiсова пiсня”)

Образ Мавки (за драмою-феєрiєю “Лiсова пiсня”)




“Лiсова пiсня” Лесi Украïнки починається з прологу, у якому поетеса показала
такий куточок Украïни, де все мiниться найнiжнiшими вiдтiнками кольорiв,
звукiв, запахiв. Ми знайомимося з мiфiчними iстотами, якi витворила народна
фантазiя i якi населяють лiс, з людьми, що прийшли сюди
Ї дядьком Левом i його небожем Лукашем. Обидва вони з тих обдарованих, з тонкою
душею людей, якi в лiсi можуть зустрiти Лiсовика i Перелесника, Русалку i
Водяника, Потерчат i Куця. Тут, у лiсi, на лонi весняноï природи Лукаш
чарiвними звуками своєï сопiлки розбудив Мавку
Ї лiсову красуню. Ще нiколи так гарно не спiвала ïй весна, i Мавка готова
йти на той спiв.
Лукаш i Мавка зустрiлися, i юнака здивувала та зачарувала дiвчина своïм
тонким станом, довгими чорними косами, мiнливими очима. Вони з першого ж погляду
покохали одне одного, хоча мудрий Лiсовик попереджав Мавку, щоб не задивлялася на
людських хлопцiв, бо важко ходити людськими стежками:
Обминай ïх, доню:
Раз тiльки ступиш
Ї i пропала воля!
Та Мавка не слуха тих слiв i весело смiється:
Ну, як-таки, щоб воля
Ї та пропала?
Се так колись i вiтер пропаде!
Для неï воля
Ї це такий самий природний стан, як життя, дихання i… кохання. Мавка безмежно
щаслива, адже вона вперше покохала, i солодка пiсня Лукашевоï сопiлки
розбудила до життя усе навкруги: “На голос веснянки вiдкликається зозуля, потiм
соловейко, розцвiтає ярiше дика рожа, бiлiє цвiт калини, глод соромливо рожевiє,
навiть чорна безлиста тернина появляє нiжнi квiти”. А вночi на довгих чорних
косах Мавки зорiють свiтлячки й “озиваються спiви солов’ïнi i всi голоси
весняноï ночi”, коли Лукаш цiлує Мавку.
Та на фонi цього буяння кольорiв, звукiв, запахiв у Мавки з’являється передчуття
чогось смутного: лiсова царiвна помiчає журливу березу i вербу, яка ронить сльози.
Сама природа нiби попереджає дiвчину, що дуже скоро настане “пiзнє лiто”,
зiв’януть квiти, зникне краса. Так може зiв’янути i почуття. Але Мавка не вiрить у
це. Вона покинула лiс, пiшла жити до людей, працювала, допомагала будувати хату.
Та матерi Лукаша нiчим не можна було догодити. Вона змусила Мавку перевдягтися, i
лiсова царiвна ходила в латанiй сорочцi, вузькiй спiдничинi з набиванки i в
полинялому фартусi. Та вона не зважала на це, адже поряд з нею був ïï
коханий.
Вона дуже засмутилась, коли зрозумiла, що Лукаш перестав цiкавитися нею, покинув
гру на сопiлцi i задивляється на повновиду молодицю Килину. Та вона ще
сподiвається, що кохання не вмерло, i тiльки тодi, коли Лукаш послав старостiв до
Килини, Мавка йде в обiйми до Марища, до “того, що в скалi сидить”. Вона хоче
забути своє кохання, тi страждання, яких воно ïй завдало, але до життя
ïï повертає Лукаш, якого Лiсовик покарав за зраду i перетворив на
вовкулаку. Мавка в серцi має те, що не вмирає
Ї кохання, яке допомагало ïй знайти “теє слово чарiвне, що й озвiрiлих в люди
повертає”. Їï самовiдданiсть не знає меж. Чиста, свiтла душа останньоï
митi заспокоює коханого, який через свою зраду втратив долю.
Останнiй монолог Мавки доводить, що природа не знає смертi. Мине зима, i знову
настане весна, розквiтне лiс, зашумить листям i буде розповiдати уважним слухачам
про лiсову царiвну Мавку i про ïï велике кохання.






Схожі твори: