Головна Головна -> Твори -> Лiсова пiсня Лесi Украïнки – прекрасна казка про любов i зраду

Лiсова пiсня Лесi Украïнки – прекрасна казка про любов i зраду




Леся Украïнка майстерно володiла i вiршованою, i прозовою мовою. Генiальнiй
поетесi скорялися всi три роди лiтератури: лiрика, епос, драма. Та все ж таки
драма посiдала у ïï творчостi провiдне мiсце. Сюжети ïï
драматичних творiв охоплюють iсторiю всього людства, а змiстом стає боротьба iдей,
розкол свiтоглядiв, розвiнчання войовничого iндивiдуалiзму, краса високих
людських почуттiв, прагнень i духовна свобода.
У “Лiсовiй пiснi” Леся Украïнка поєднала фантазiю з дiйснiстю, буденне життя
iз свiтлими поетичними мрiями. Цiкаво, що всiх неказкових героïв узято
безпосередньо iз життя, змальовано з тих людей, яких Леся добре знала. А казкових
героïв вона змалювала такими, як ïх створила людська фантазiя. У цю
драму-феєрiю поетеса вклала “цвiт душi” i вилила з свого серця “те, що не
вмирає”. “Лiсова пiсня”
Ї це гiмн природi i красi людських почуттiв
Ї коханню i вiрностi.
Мiсце дiï поеми
Ї густий предковiчний лiс на Волинi. Посеред лiсу простора галявина з плакучою
березою i з великим крислатим дубом. Тиховодне лiсове озеро оточене густим
очеретом та рогозом, вкрите ряскою, лататтям.
Рання весна, природа ще спить, але у всьому вiдчувається чекання якогось поштовху,
щоб вiдбулося чудесне пробудження. 1 ось звучить голос Лукашевоï сопiлки

Ї “нiжний, кучерявий, i як вiн розвивається, так розвивається все в лiсi”.
Прокидається лiсова красуня Мавка, i ïй здається, що “весна ще так нiколи не
спiвала, як отепер”.
Лукаш вподобав Мавку, а вона полюбила його назавжди. Зародилося кохання молодих
сердець, i забуяла вiд радостi природа. На голос Лукашевоï “веснянки
вiдкликається зозуля, потiм соловейко, розцвiтає ярiше дика рожа, бiлiє цвiт
калини, глод соромливо рожевiє, навiть чорна безлиста тернина появляє нiжнi
квiти”, “вiтер поривчасто зiтхає”, а солов’ï “весiльним спiвом дзвонять”.

Але на змiну веснi приходить лiто iз його щоденними турботами. До лiсу прийшли
люди. I ось на галявинi бiля озера поставлено вже хату, засаджено город, гуси
каламутять колись чистi та спокiйнi води озера. Трава викошена, висушена i
складена пiд дубом у стiжок. На лiсових галявинах пасеться худоба, i чекає серпа
вистигла нивка пшеницi. Люди вдерлися в лоно природи iз своєю вiчною суєтою,
принесли з собою злиднi, чвари, користолюбство. Та в iм’я своєï великоï
любовi Мавка добровiльно пiшла до людей, “покинула високе верховiття i низько на
дрiбнi стежки спустилась”: пасла корiв, дерево носила на хату, городину садила,
ниву засiвала, пiд хатою квiтник розвела. Та хоч би як старалася Мавка, вона так
i не змогла догодити сварливiй, жадiбнiй, жорстокiй матерi Лукаша. Та й сам Лукаш
уже не впевнений у своєму коханнi до Мавки й одружується з Кмлиною, яку вибрала
йому мати.
Спливає лiто. Надходить i коханню кiнець. Мовчить сопiлка, немає бiльше для
неï пiсень, в’яне поезiя в душi Лукаша, гине в ньому все високе i хороше.

У такому станi людина може перетворитися на звiра чи взагалi загинути. Лукаш мав
у руках щастя, та не зумiв оцiнити й утримати його. Вiн зрадив кохання, а значить
знищив свою душу, занапастив життя, яке могло б бути довгим i щасливим.






Схожі твори: