Головна Головна -> Твори -> Поетичний образ Украïни у поезiï Лесi Украïнки

Поетичний образ Украïни у поезiï Лесi Украïнки




Леся Украïнка, письменник-боєць, мала “в серцi те, що не вмирає”, тобто
палкий прометеïвський вогонь любовi до трудящих людей, до Батькiвщини. Цю
велику любов вона пронесла через усе своє життя. Поетеса оспiвувала красу
Украïни, лила гiркi сльози над долею людей i вкладала у ïхнi руки
слово-меч, кликала до боротьби, будила свiдомiсть.
Любов до Украïни вона винесла з дитинства. Ще зовсiм маленькою намагалася
спiвати з мамою “Посiю я рожу, поставлю сторожу”, “Бувайте здоровi, шляхи та
дороги”, “Виступцем тихо йду”.
Сiм’я Косачiв не цуралася трудового люду, не вiдверталася вiд знедолених. Леся i
ïï сестри та брати товаришували з сiльською дiтворою, брали участь у
народних обрядах i забавках. Олена Пчiлка, мати Лесi, поклала собi за правило:
обов’язково навчити дiтей рiдноï мови i народних звичаïв.

З раннього дитинства Леся почала знайомитися з народною творчiстю: пiснями,
казками, легендами, приказками. Народна уява заселяла дивовижними iстотами лiси,
гаï, озера, i Леся не забула цiкавi перекази i легенди, створила шедевр
украïнськоï лiтератури
Ї драму-феєрiю “Лiсова пiсня”. Твiр став гiмном украïнськiй природi, рiдному
слову, яким можна замовити хворобу, пробудити, розвинути крилатi мрiï,
вiдiгнати смерть (“Нi, я не хочу! Не хочу я до тебе! Я жива”), одухотворити
природу (“…треба тiльки слово знати, то й в лiсовику може уступити душа така
самiсiнька, як i наша”).
Леся Украïнка зумiла майстерно використати давнi легенди, щоб показати
сучасну ïй Украïну. У незакiнченiй драмi “Осiння казка” поетеса
вiдновила тисячолiтню давнину так, що вона сприймалася як безпосереднiй вiдгук на
сучаснi ïй подiï. Головна героïня
Ї принцеса на склянiй горi
Ї це Украïна, за яку йде вперте змагання. ïï стереже король iз
вiйськом, але сотнi впертих смiливцiв намагаються звiльнити царiвну i гинуть, бо
гора крута й слизька.
Принцеса бачить, як вони гинуть, у розпуцi заплющує очi i шепоче:

Сто п’ятий рятiвник упав додолу…
Ох, як то страшно лiзти на сю гору,
Стрiмку, слизьку, слiпучо-осяйну,
I падати додолу… Скiльки гине
Одважних через мене… Що я ïм?
Та знайшовся Лицар, який врятував принцесу, але вперта боротьба iз обставинами
виснажила його, вiдiбрала вiру. Вiн залишається пiд горою, чекаючи на милiсть вiд
короля. А принцеса-Украïна пiшла з простими людьми, будiвничими. Вона
сповнена надiï й певна, що штурм крижаноï королiвськоï твердинi
“скiнчиться справжньою весною”.
Леся Украïнка рiдко вiдкрито говорила про любов до Украïни, але кожен
ïï твiр свiдчить, що вона була справжньою донькою рiдноï
землi.






Схожі твори: