Головна Головна -> Твори -> Проблема вiдповiдальностi за долю батькiвщини у драмi Лесi Украïнки “Бояриня”

Проблема вiдповiдальностi за долю батькiвщини у драмi Лесi Украïнки “Бояриня”




Минуло десять рокiв вiд дня проголошення незалежностi Украïни. За цi роки моя
краïна пройшла нелегкий шлях випробувань, становлення державностi. I завжди
моï земляки з особливою увагою придивлялися до постатей своïх лiдерiв,
перш за все враховуючи ступiнь ïхньоï вiдповiдальностi за долю
Украïни та ïï майбутнього.
Мабуть, у цьому i полягає головний критерiй справжнього патрiотизму: твоє щире
вболiвання за долю батькiвщини, вмiння вiдстоювати ïï честь та гiднiсть,
навiть поступаючись власними iнтересами.
Таке завдання – не кожному пiд силу. I це доводить Леся Украïнка у своïй
драматичнiй поемi “Бояриня”. Присвятивши твiр найдрама тичнiшим подiям
нацiональноï iсторiï – добi Руïни, письменниця з болем i осудом
висвiтлює проблему нацiональноï пасивностi i зради. Колись Шевченко писав про
таких “синiв Украïни”:
Раби, пiднiжники, грязь Москви,
Варшавське смiття – вашi пани,
Ясновельможнiï гетьмани.
I ось – як продовження Шевченкового послання “I мертвим, i живим…” – Лесина
“Бояриня”, яку, один раз прочитавши, дуже важко забути. Перш за все, захоплює
образ Оксани. Туга за рiдним краєм, вiдчай, бiль за приниження рiдноï землi,
власне безсилля спричиняють смерть молодоï украïнки. Та за всiма цими
абстрактними поняттями стояли конкретнi постатi, люди, що своïми дiями, на
мiй погляд, щоденно морально вбивали дiвчину. Може тому, що менi дуже сподобався
образ Оксани, у мене цi запродавцi викликають огиду i зневагу. На жаль, ïх
немало було i в славетнiй iсторiï моєï краïни, та час доводив
ïхню нiкчемнiсть, а оновлена Украïна завжди поставала з непохитною
гiднiстю…
У своïй драматичнiй поемi Леся Украïнка переконує всiх, що “Руïна”
починається з малого – зi зруйнування святого в душах людей. Епохи не iснують самi
по собi – ïх творять люди, причетнi до iсторичних подiй. Так i в епоху
Руïни руйнування почалося в людях. Леся Украïнка показала, як
нацiональна елiта стала на шлях вiдступництва вiд власних принципiв, зради
власноï честi i честi батькiвщини. I все – заради власного благополуччя:

…От згодом
в царя я буду на малiй беседi.
Як буде вiн пiд чаркою, то, може,
я догоджу йому, вiн часом любить
пiсень “черкасских” слухати та жартiв…
Важко усвiдомлювати, що Степан, чоловiк Оксани, таке говорить про себе, бо
спочатку його образ викликає в мене симпатiю. Вiд батька вiн дiстав разом з
“московськими соболями” заповiт “вже на чужинi служити рiднiй вiрi, допомагати хоч
здалека пригнобленим братам, єднаючи для них цареву ласку”. Так Степан стає
боярином i продовжує служити Украïнi “з-пiд царськоï руки”. Та поступово
його надмiрна обережнiсть переросла в боягузство й бездiяльнiсть. Степан поводив
себе по-лакейськи, боявся розгнiвити хазяïна; танцював “Стьопка-холоп”
тропака перед царем i в прямому, i в переносному значеннi.
Страждання Оксани, спричиненi такою поведiнкою коханого чоловiка, – це, на мiй
погляд, страждання самоï письменницi, що образ своєï героïнi
символiчно порiвнює з образом всiєï Украïни. Ось чому болить i
письменницi, i нам, сьогочасним читачам! Бо бути державним дiячем (а Степан був
саме таким) i нiчого доброго не зробити своïй батькiвщинi – означає
руйнувати, а не будувати. Ось чому “Бояриня” є актуальною в усi часи iсторiï
моєï держави. Вона вимагає не допускати “Руïну у душi, щоб прожити гiдно
життя, аби не вiдчувати сорому перед батькiвщиною, перед рiдним народом i його
нащадками”.






Схожі твори: