Головна Головна -> Твори -> Прометеєве слово (громадянськi й нацiонально-патрiотичнi мотиви поезiï Лесi Украïнки)

Прометеєве слово (громадянськi й нацiонально-патрiотичнi мотиви поезiï Лесi Украïнки)




В iсторiю украïнськоï лiтератури Леся Украïнка увiйшла мужнiм
борцем за кращу долю Украïни. I це – не просто красивi й високi слова: твори
поетеси свiдчать про видатну мудрiсть фiлософа й силу борця, який усвiдомлював, що
поет для Украïни – не лише глашатай, речник народу, а й поводир його. Тому
Леся Украïнка присвятила свiй талант поневоленому, зневаженому народовi, щоб
вивести з небуття iм’я Украïни, додала ïй слави й гiдностi, як свого
часу це зробили Шевченко, Франко, Коцюбинський та iншi талановитi митцi.

Чесне, любляче серце подвижника i визначний талант продиктували Лесi Украïнцi
знаменитi слова:
Завжди терновий вiнець
буде кращим, нiж царська корона,
завжди величнiше путь
на Голгофу, нiж хiд трiумфальний.
…Дворянка за походженням, Леся з дитинства росла серед селян, бо Косачi не
тiльки не цуралися ïх, а й навчалися у них ремесел, записува ли з ïхнiх
вуст пiснi. Все це органiчно влилося в душу юноï Лесi, щоб залишитися в нiй
на все життя. Саме в юнi роки майбутня письменниця глибоко вiдчула прiрву, яка
вiддiляла трудящий люд вiд освiти, нормального людського життя. Вона, як i вся
родина Косачiв, не просто пасивно страждала, бачачи сiм’ï селян у нуждi i
темрявi, а й допомагала ïм у рiзнi способи: це була справжня школа
демократiï. Духовна єднiсть з народом, твердi нацiональнi почуття будили в
душi письменницi протест проти соцiального й нацiонального гноблення Украïни,
бiль за “кайдани неписьменностi й несвободи”. Саме ця духовна єднiсть сподвигне
поетесу на боротьбу наперекiр долi, поставить перед Лесею програму дiй, котра була
проголошена у вiршi “Contra spem spero”:
Так! Я буду крiзь сльози смiятись,
Серед лиха спiвати пiснi,
Без надiï таки сподiватись,
Буду жити! Геть думи сумнi!
I цi рядки пише фiзично квола i хвороблива жiнка, яку хвороба гнала по свiтах! Та
серце ïï жило на батькiвщинi: “I все-таки до тебе думка лине, мiй
занапащений, нещасний краю…” З переживань i болю народжується мужня, заклична
громадянська поезiя, що будила людей до боротьби i працi в iм’я народу.

У своïх найкращих поезiях Леся Украïнка постає перед нами не лише як
лiрик з прометеєвим словом, але i як фiлософ. “Напис в руïнi” – один iз
кращих зразкiв такоï фiлософськоï, громадянськоï лiрики, де виразно
проголошується думка: не царi, тирани, гнобителi – господарi життя, а творцi його
iсторiï.
Крилатою фразою став вислiв Лесi Украïнки: “…I тiльки той ненавистi не
знає, Хто цiлий вiк нiкого не любив!” Вiн – з поезiï “Товаришцi на спомин”,
яка входить у цикл “Невольничi пiснi”. У них поетеса, звертаючись до
спiввiтчизникiв, соромить ïх за покiрнiсть i рабський дух, закликає пiднятися
з колiн, кличе на боротьбу за визволення з-пiд ярма. У цiй же поезiï я
зустрiв i портрет деяких своïх сучасникiв:
Ми паралiтики з блискучими очима,
Великi духом, силою малi,
Орлинi крила чуєм за плечима,
Самi ж кайданами прикутi до землi.
Як же сталося, що в нашому народовi поєднались духовна велич, працьовитiсть,
талант з безмежною терплячiстю та самоприниженням, що паралiзує силу, примирює нас
з кайданами? I Леся Украïнка дає гiрку вiдповiдь:
Народ наш, мов дитя слiпеє зроду,
Нiколи свiта-сонця не видав,
За ворогiв iде в огонь i в воду,
Катам своïх поводирiв вiддав.
Я знаю, що цi слова вiдгукуються болем у серцi сьогоднiшньоï Украïни, бо
скiльки талановитих украïнцiв працювало i працює досi не для Украïни!

Навiть тепер, коли вже десять рокiв вона йде шляхом незалежностi, кращi
украïнськi сили розпорошуються по свiтах.
Доля украïнських митцiв, творчоï елiти рiдноï краïни боляче
хвилювала Лесю Украïнку. Тому у вiршi “На столiтнiй ювiлей украïнськоï
лiтератури”, присвяченому 100-рiччю новоï украïнськоï лiтератури
(1898 року), поетеса подає узагальнений життєпис долi украïнських митцiв. Цей
вiрш, що виявився пророчним для них, мiстив у собi i сум, i страждання, i вiдверту
надiю.
Важко у невеликому творi охопити всю велич прометеєвого слова улюбленоï
письменницi, бо кожний ïï вiрш закарбовується у серцi i стає своєрiдним
символом. Як i саме життя цiєï слабкоï жiнки, що сягнула вершин
людського духу i увiйшла в iсторiю лiтератури як письменниця європейського i
свiтового масштабу.
“…Хто моря переплив i спалив кораблi за собою, той не вмре, не здобувши нового
добра”, – твердить поетеса. I якби ми всi це розумiли, вперто захищаючи свою мрiю
так, як це робила Леся Украïнка, то “нове добро” не забарилося б.






Схожі твори: