Головна Головна -> Твори -> Мотиви ранньоï лiрики П. Тичини

Мотиви ранньоï лiрики П. Тичини




Раннi твори Павла Григоровича Тичини були народженi на Чернiгiвщинi у чарiвному
куточку Украïни, де поет народився, де минуло його дитинство i юнiсть.

Перша збiрка творiв “Сонячнi кларнети” вийшла 1918 року й одразу стала визначною
подiєю в украïнськiй лiтературi. Вона засвiдчила прихiд великого таланту,
нiжного лiрика зi своïм неповторним поетичним голосом. Тичина з нiжнiстю пише
про природу рiдного краю, схвильовано i щиро спiває про неповторну красу i силу
першого кохання. Вiн знаходить свiжi образи, щоб передати найнiжнiшi людськi
почуття: “Говори, говори, моя мила: твоя мова
Ї спiвучий струмок”.
Аж через край хлюпають романтичнi мрiï молодого поета про свiт, в якому
людина могла б вiдчути себе щасливою, про велике кохання, коли очi коханоï
схожi на музику, на спiв, на шепiт гаю:
Я Вашi очi пам’ятаю,
Як музику, як спiв.
Зимовий вечiр. Тиша. Ми.
Я Вам чужий
Ї я знаю.
А хтось кричить: ти рiдну стрiв!
I раптом
Ї небо… шепiт гаю…
О нi, то очi вашi.
Ї Я ридаю.
Сестра чи Ви?
Ї Любив…
Павло Тичина добре грав на кларнетi i гобоï, у дитячi роки спiвав у кращих
хорових диригентiв, навчаючись у семiнарiï, працював диригентом хору.
Музична обдарованiсть знадобилася йому у поетичнiй творчостi, адже у багатьох
вiршах поет застосовує музичний спосiб лiтературного письма. Це дозволяє
передати найтоншi порухи та пiвтони почуттiв, нiжнiсть, цнотливiсть освiдчення у
коханнi:
О панно Iнно, панно Iнно!
Я
Ї сам. Вiкно. Снiги…
Сестру я вашу так любив
Ї
Дитинно, злотоцiнно.
Любив?
Ї Давно. Цвiли луги…
О панно Iнно, панно Iнно,
Любовi усмiх квiтне раз
Ї ще й тмiнно.
Снiги, снiги, снiги…
У раннiй лiрицi Тичини багато денного свiтла, сонця, очiкування чогось радiсного,
дужого, молодого. Тут змагання радостi i суму, смiху i плачу, самотностi i
єднання, розлуки i зустрiчi, грози i тишi, але характерним є перемога радостi,
смiху, вiри в краще над похмурими настроями.
Бiльшiсть раннiх творiв поета можна вiднести до шедеврiв украïнськоï
пейзажноï лiрики. Тичина майстерно поєднував матерiальнiсть i предметнiсть
iз звуками, кольорами, запахами довколишнього свiту:
Гаï шумлять
Ї
Я слухаю.
Хмарки бiжать
Ї
Милуюся.
Милуюся -дивуюся,
Чого душi моïй
так весело.
Поет пейзажну деталь часто робить образом-персонажем:
Арфами, арфами
Ї
золотими, голосними обiзвалися гаï
Самодзвонними:
Йде весна
Запашна
Квiтами-перлами
Закосичена.
Та крiм пейзажних замальовок, вiршiв про кохання у раннiй лiрицi Тичини значна
кiлькiсть творiв присвячена зображенню народного лиха, пролитоï кровi,
пекучих жiночих та дитячих слiз. За силою трагiзму вони нагадують твори Тараса
Шевченка.
Мотив горя вiдчутний у вiршi “Хтось гладив ниви…” Земля страждає вiд посухи,
жадiбно очiкує злив, але замiсть радостi оновлення на неï насуваються чорнi
хмари, що несуть грозу i горе. Вона так пристрасно чекала вологи, а пролилось
нещастя:
Ой, хтось заплакав посеред поля.
Зловiсна доля, жорстока доля.
Раннi твори Тичини засвiдчили, що в украïнську лiтературу прийшов дужий та
свiжий талант. I не вина, а бiда поета в тому, що пiзнiше його сонячнi кларнети
перетворилися, за словами видатного письменника Євгена Маланюка, на пофарбовану
дудку. Час i життєвi обставини пiдрiзали дужi крила тичинiвського таланту, зробили
з нього спiвця партiï, який прославляв систему, що нищила все свiтле в
людинi.






Схожі твори: