Головна Головна -> Твори -> Павло Тичина – спiвець народу Украïни

Павло Тичина – спiвець народу Украïни




Для того щоб зрозумiти поета, Й. В. Гете радив поïхати на його Батькiвщину,
адже тiльки рiдна земля дає сили i наснаги справжньому таланту. Першi дитячi роки
Тичини пройшли в селi Пiски на мальовничiй Чернiгiвщинi. У родинi було дев’ятеро
дiтей, та невеликi статки не засмучували сiм’ю.
Дитинство залишається з людиною на все життя. У пам’ятi Тичини назавжди залишилися
шелест липи, хор лiсових дзвiночкiв, шум гаïв i дiбров, хвилювання
наповнених життям колоскiв пшеницi i жита. Малий Павло любив лежати у полi
горiлиць, вслухуючись у багатоголосу тишу. У такi митi йому здавалося, що високо в
небi щось наче струже метал, а вниз падають тiльки дрiбнi, просiянi звуки
жайворонковоï пiснi. Ще вiн любив слухати пiснi-веснянки у виконаннi
сiльських дiвчат, поважнi розмови сусiдiв.
Батько змалку привчав дiтей до працi. Вiн часто згадував свою нелегку молодiсть i
терпiти не мiг, коли дiти сидiли без дiла. Лiтом привчав працювати на городi,
взимку
Ї принести в хату води, дров, розчистити снiг. Посильна робота не втомлювала
дiтей, тим бiльше, що ввечерi збиралася вся сiм’я, батько або хтось iз старших
дiтей читав книжку вголос чи пiд гармонiю спiвали украïнських пiсень “Ой за
гаєм, гаєм”, “Тече рiчка невеличка”, “У сусiда хата бiла”, “Сонце низенько”…

Мати
Ї проста селянка
Ї знала безлiч казок, переказiв i часто розповiдала ïх дiтям тихими вечорами.
Усе своє життя Тичина зберiгав свiтлий спогад про дитинство. Украïна,
ïï мальовнича природа i простi трударi стали героями його вiршiв. 1918
року вийшла перша збiрка “Сонячнi кларнети”. У кращому творi збiрки

Їв “Думi про трьох вiтрiв”
Ї поет висловив палку вiру народу в змiни. Три вiтри вiють над Украïною: злий
Снiговiй-Морозище, безжурний Буровiй i ласкавий Легiт-Теплокрил.
Снiговiй-Морозище хотiв би скувати землю i людей морозом. Буровiй, байдужий до
того, “чи по-зимньому, чи по-весняному” сходить сонце, i задоволений тим, що сам
може “пити-гуляти, свою душеньку потiшати”. Вiн насмiхається з людей i ïхнiх
сподiвань на весну та волю, “налiтає, людям хати перекидає”. I тiльки
Легiт-Теплокрил прихильно ставиться до трудiвникiв. Вiн летить, спiває, до всiх
“по-рiдному промовляє”, не минає жодноï селянськоï хати, “у драну шибку
ще й пучками поторхкає-пограє”, несе радiсну звiстку про весну i волю. Тiльки
йому вiрять люди, виходять з хат, стають до роботи.
“Дума про трьох вiтрiв” пройнята любов’ю до простих людей, вiрою у свiтле
майбутнє.
Вiрш “На могилi Шевченка” Тичина написав 1918 року, коли Украïна була
окупована нiмецько-кайзерiвськими вiйськами. Окупанти нещадно придушували
будь-який протест, жорстоко розправлялися з непокiрними украïнцями. Та Тичина
висловлював упевненiсть у перемогу народу над ворогами, в радiсть, яка прийде
разом iз нею:
Ой, буде ще потопу, i смiху, i вина.
Молодий Тичина радо прийняв революцiйнi подiï, якi змiнили свiт. Вiн вiрив,
що революцiя звiльнить народ, виведе його iз безпросвiтноï темряви у свiтле
майбутнє. Поет захоплено писав про перетворення, оспiвував вiтер змiн i тiльки з
роками зрозумiв, що революцiя
Ї це сльози, крон, смерть. Це розумiння вилилося у трагедiю всього життя Павла
Григоровича. Спiвочий птах опинився у золотiй клiтцi, з якоï мiг бути тiльки
один вихiд
Ї безславна смерть у сталiнських таборах. I Тичина зламався, почав оспiвувати
партiю, ïï досягнення у побудовi комунiзму. Та попри всi заборони у
багатьох своïх вiршах поет освiдчувався у любовi до народу Украïни, до
рiдноï землi.






Схожі твори: