Головна Головна -> Твори -> Сонячнi кларнети – поетичне вираження авторського розумiння гармонiï Всесвiту

Сонячнi кларнети – поетичне вираження авторського розумiння гармонiï Всесвiту




Розглядаючи творчiсть Павла Тичини, неможливо обминути пейзажноï лiрики
поета. Його вiршi “А я у гай ходила”, “Гаï шумлять”, “Квiтчастий луг”,
“Арфами, арфами” зачаровують весняною свiжiстю, легкокрилою радiстю, молодечим
завзяттям. “Усе в нього (Тичини) спiває i звучить,
Ї писав про творчiсть поета критик О. Бiлецький,
Ї земля
Ї орган, спiває стежка в городi, i весь город
Ї суцiльний зелений гiмн, рiка тремтить, як музика…”
Читаючи поезiю “Гаï шумлять”, чуєш звуки замрiяних гаïв, шепiт трав,
тихий шерех листя:
Гаï шумлять
Ї
Я слухаю.
Хмарки бiжать
Ї
Милуюся.
Милуюся-дивуюся,
Чого душi моïй
I. Становище украïнськоï лiтератури на час виходу збiрки “Сонячнi
кларнети”. (Рiк видання збiрки
Ї 1918-й. В Украïнi iшла громадянська вiйна. Держава щосили намагалася стати
незалежною, вибороти давно очiкувану волю. Найталановитiшi, най прогресивнiшi сили
лiтератури або передчасно зiйшли в могилу (Леся Украïнка, М. Коцюбинський),
або були розчавленi обставинами (В. Стефаник, Л. Мартович, М. Черемшина, О.
Кобилянська). Натомiсть у лiтературу рвалося декадентство, яке отруювало
мистецьку молодь.)
II. Збiрка П. Тичини “Сонячнi кларнети”
Ї це цiлiсна рiч, iз своєрiдним баченням свiту, написана вiртуозним вiршем.

1. Iсторiя створення збiрки. (Збiрка створювалася щонайменше протягом чотирьох
рокiв. Вiршi, що увiйшли до книги, попередньо друкувалися у перiодицi: 1914 року у
журналi “Сяйво” вийшли вiршi “Гаï шумлять”, “Гаптує дiвчина”; 1915 року у
журналi “Основа”
Ї вiршi “Десь на днi мого серця”, “Душа моя
Ї послухай…”, “Молодий я, молодий…”, “Як не горю
Ї я не живу”.)
2. Три тематичнi групи вiршiв збiрки. (Збiрка “Сонячнi кларнети”

Ї це три частини одного цiлого.
Перша частина належить до пейзажноï i любовноï лiрики, друга

Ї це вiршi про народне горе, заподiяне вiйною, а третя
Ї це вiдгомiн подiй одного року жовтневоï революцiï.)
3. Алегоричнi образи у творах збiрки. (П. Тичина часто використовував фольклорну
символiку, щоб передати своє бачення свiту. У його творах образи “ранньоï
весни-провесни”, “Ясного Сонечка”, “ласкавого Легiта-Теплокрила” уособлюють в собi
народнi уявлення про щасливе життя. Їм протистоять “лукавий Снiговiй”,
“Снiговiй-Морозище”, якi хотiли, щоб ясне сонечко “та по-зимньому iсходило”, а
земля i люди були засипанi снiгом i скутi морозом. Та “ласкавий Легiт-Теплокрил”
летить, спiває, до всiх “по-рiдному промовляє”. Цей вiтер несе радiсну звiстку про
весну.)
4. Розумiння лiричним героєм збiрки Всесвiту. (Всесвiт для лiричного героя збiрки
перестав бути Божим володiнням:
Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух
Ї
Лиш Сонячнi Кларнети.
Космос для нього сповнений танцями, музикою, ритмом. Галактики нестримно рухливi,
свiтлi, осяянi, безмежнi в просторi i часi. Герой вiдчуває, як “горять свiти,
бiжать свiти”, вiн чує “музичну рiку” плину у Всесвiтi.)
III. “Сонячнi кларнети” Павла Тичини
Ї це божественний пафос, у якому серце поета б’ється в унiсон iз Всесвiтом. (У
книзi “Сонячнi кларнети” молодий Тичина висловив своє розумiння життя, кохання,
гармонiï природи, Всесвiту. Лiричний герой збiрки захоплено поривається у
незвiданi свiти, намагається все зрозумiти, все обняти i з усiм злитися воєдино.
Поезiя зачаровує читача пульсом свiтового життя, розмаïттям барв, пристрастю,
трепетом, бурею людських почуттiв.)

Прекрасною музикою озиваються до нас гаï, рiчки, лiси i луки. Це царство барв
i звукiв чисте i трепетне, воно звеселяє душу, не дає збiднiти духовно:

Квiтчастий луг i дощик золотий, . .
А в далинi, мов акварелi,
Ї
Примружились гаï, замислились оселi.
Лiричний герой i пейзажний малюнок вiрша злилися воєдино у гамi найнiжнiших
почуттiв при змалюваннi картини свiтання. У поезiï “Свiтає…” автор засобом
оксиморона створює своєрiдний образ;
Промiнням схiд ранить нiч, мовби мечами.
Хмарки по всiм небi й собi взолотiли,
Безмовнi тумани тремтять над полями.
Пiдхоплююсь з ними i я, посвiжiлий.
О, глянь, що над нами!
Розкраяно небо
Ї мечами, мечами…
Змальовуючи картини природи, Павло Тичина добирає слуховi та зоровi образи:
гаï шумлять, дзвiн гуде, небокрай
Ї як золото. У нього “бiжать свiти музичною рiкою”, “коливається флейтами” захiд
сонця, “акордяться планети”,
Ї усе сповнене ритму, тонiв, кольорiв. “Тичина
Ї останнiй з наших поетiв, хто серед руïни, в яку оберталися добрi людськi
почування, берiг, наче заповiтну святиню, образ неба, образ землi, вiд нього
освiтленоï i освяченоï”,
Ї писав Василь Барка. Справдi, поета зачаровують звуки, рухи, гармонiйно
злагодженi й прекраснi. А оспiванi в вiршах картини природи допомагають читачам
зберегти почуття пiднесеностi, доброго настрою, закоханостi у рiдний
край.






Схожі твори: