Головна Головна -> Твори -> Поєднання протилежних оцiнок революцiï в поезiï Павла Тичини “Одчиняйте дверi”

Поєднання протилежних оцiнок революцiï в поезiï Павла Тичини “Одчиняйте дверi”




Тичина
Ї найвеличнiший украïнський поет 1920-х. Поряд iз Франком, Бажаном i Гончаром
висувався на Нобелiвську премiю. На думку вiдомого вченого Дмитра Степовика, у
психiцi Тичини переважає протистояння двох основних потуг: ролей поетичного дiяча
й самiтника. Така людина усвiдомлює, що живе неправильно, але змiнити нiчого не
може. Тичина
Ї доглибинно роздвоєний тип. Вiн говорить протилежне не тому, що пристосовується,
а тому, що iнакше не може. Його iснування визначає розiрванiсть, непристосованiсть
до життя.
За питомо релiгiйним свiтоглядом поета (випускника богословськоï
семiнарiï), усе, що вiдбувається в свiтi,
Ї правильне й закономiрне з самого початку, оскiльки допущене Богом i має вдячно
прийматися людиною. Творчiсть Тичини пронизує iдея всеєдностi й зв’язку,
гармонiйностi свiту. Джерело життя
Ї сонце. Матерiя мертва й сама по собi не має життєвого потенцiалу, тому “жити”
означає “творити”. Свiт витворився як досконалiсть iз торжеством добра. Цей свiт
безсмертний тому, що вiн єдиний. Поет переживає вiдкриття єдностi речей, якi
рiзними є на перший погляд, а в дiйсностi є поєднуваними.
Наприклад, у час смертi батька 1906 року юний поет пише два вiршi, котрi мiстять
наступнi думки: 1) Бога нема; 2) слава тобi, Боже! Пiзнiше паралельно з поезiєю
“Партiя веде” Тичина створює текст “До кого говорить?” Через два роки пiсля
“суперiнтимних” i “мегалiричних” “Сонячних кларнетiв” поет оприлюднить наскрiзь
соцiальну збiрку “Плуг”.
Мотив вiрша “Одчиняйте дверi”
Ї ставлення лiричного героя до кривавого монстра революцiï як до власноï
нареченоï:
Одчиняйте дверi
Ї
Наречена йде!
Одчиняйте дверi
Голуба блакить!
Очi, серце i хорали
Стали,
Ждуть…
Одчинились дверi
Ї
Горобина нiч!
Одчинились дверi
Ї
Ї
Всi шляхи в кровi!
Незриданними сльозами
Тьмами
Дощ…
Заклик-рефрен “одчинити дверi” вказує на пристрасне бажання, прагнення, прийняття,
сильну потребу, потяг до революцiï-нареченоï. Його повторюванiсть є
рiзновидом навiювання, створення мимовiльного, асоцiативного вiдчуття
зображуваного. Комплексно ландшафт виглядає так: у церквi (вказiвка на “хорали”

Ї рiд релiгiйних спiвiв латинською чи мiсцевою мовою в католицькiй чи
протестантських церквах) перед олтарем стоïть молодий, котрий пристрасно
чекає на свою наречену для здiйснення шлюбноï церемонiï. Молодий або
хтось iнший (той же автор) закликає вiдчинити дверi храму, оскiльки наречена з
явилася, стоïть за дверима й готова пiдiйти до молодого. У чеканнi на молоду
все завмирає на найвищий точцi напруження, i в першу чергу завмирає молодий (“очi,
серце… Стали”).
Наречена з’являється, i необоротними наслiдками ïï появи є горобина нiч
(лiтня грозова нiч
Ї символ грiзного наростання чогось, тривоги, утрати й смертi), закривавленi шляхи
(образ кривавого весiлля, весiлля кровi нагадує створену приблизно в цей час п’єсу
“Криваве весiлля” iспанського поета й драматурга Федерiко Гарсiа Лорки, в якiй у
перебiгу весiлля це свято також перетворюється на моторошну рiзанину) й незвичний
дощ, котрий iде… незриданними сльозами (сльози
Ї символ плачу, жалоби й утрати, тим паче незриданнi
Ї тi, якi ще мають виплакатися або й зовсiм невиплакуванi) й тьмами (наприклад, у
контекстi Бiблiï це слово вказує на подiï кiнця свiту й Божого суду).

Отже, граничне iдеалiзування революцiï 1920-х у лiрицi Тичини поєднано з
визнанням катастрофiчностi ïï наслiдкiв для украïнськоï
нацiï.






Схожі твори: