Головна Головна -> Твори -> ТИЧИНА ПАВЛО БІОГРАФІЯ

ТИЧИНА ПАВЛО БІОГРАФІЯ




(1891-1967)
Народився в с. Пiсках на Чернiгiвщинi у родинi сiльського дяка. Навчався в бурсi,
Чернiгiвськiй духовнiй семiнарiï, Киïвському комерцiйному iнститутi.
Захоплювався малюванням, музикою, спiвав у церковному хорi. Працював статистиком у
Чернiгiвському земствi, помiчником хормейстера в театрi М. Садовського (м.
Киïв), у харкiвському журналi “Червоний шлях”, був директором Iнституту
лiтератури iменi Т. Г. Шевченка НАН Украïни, Мiнiстром освiти (з 1943 по 1948
рiк).
Поет, автор багатьох збiрок, серед яких найбiльш якiсними вважають “Сонячнi
кларнети”, “Замiсть сонетiв i октав”, “Плуг”, “Вiтер з Украïни”. Також писав
твори для дiтей, робив переклади з iнших мов.
Якi почуття викликають у мене вiршi Тичини про природу,
радiсть життя, любов до Украïни?
…Поета вже немає серед живих, але вiн завжди з нами, бо вiчно житимуть його
вiршi в наших серцях. Вони i сьогоднi живi i яскравi, ïх музика i фарби

Ї вражаючi.
Багато поезiй написано Павлом Тичиною, але найбiльшi почуття у мене викликають
його поезiï “Хор лiсових дзвiночкiв”, “Гаï шумлять”.
Коли я читаю “Хор лiсових дзвiночкiв”, то менi здається, що у дзвiночкiв
справжнiй, гарний, злагоджений хор. Ось першими починають заспiвувачi (“Ми
дзвiночки, лiсовi дзвiночки”), i вже за мить пiсня, пiдхоплена всiма, злiтає, мов
на крилах (“Славим день”). Мелодiя ïï дедалi наростає, дужчає (“Ми
спiваєм, дзвоном зустрiчаєм”), аж лiс пробуджується, гучить у хорi (“День! День”).
А згодом
Ї тихiшає, пригасає, десь дзвенять найтоншi голосочки (“Тiнь! Тiнь”). То знову
розливається мелодiя, напливає хвилями, гучна й широка, а потiм спадає, бринить
мрiйливо-нiжно, мовби вiдлунюючись, i полишає в нашiй душi теплi, свiтлi почуття.

Отже, дзвiночки, як i щедрi душевнi люди, хочуть, щоб дарунки природи були всiм

Ї i лiсам, i полям, i гаям. Бо справжнє щастя
Ї коли воно для всiх, коли над усiма голубiє високе свiтле небо i новий день
починається пiснею i працею. Коли колосяться золотi ниви i квiтує земля, а всi
народи живуть у щирiй дружбi та згодi.
У свiтлих, радiсних тонах сприймає поет природу в поезiï “Гаï шумлять”.

Мене вiн зворушує шумом гаïв, гудiнням дзвону, шепотiнням трав, багатством
кольорових тонiв степу, хвилюючою рiкою, що “горить
Ї тремтить, як музика”.
Вiрш “Гаï шумлять…” став народною пiснею.
Твiр роблять музичним не тiльки тропи, а й змiст та переживання лiричного героя,
якi часом передаються так виразно, що можуть зрiвнятися з зображенням почуттiв
людини музичними засобами. У вiршi ми чуємо звуки замрiяних гаïв, голублячий
шепiт трав, нiжний голос закоханого героя; разом з поетом милуємося хмаринкою,
нивами i рiчкою, усiма звуками й барвами, що вiдлунюються в його серцi мажорними
акордами.
Музичноï виразностi поет досягає також звуконаслiдуванням, наприклад, гудiння
дзвона передано звуками “г”, “дз”, “у”. Багатий за змiстом образ рiчки, яка проти
сонця “горить-тремтить”, мов музика. Золоте промiння нагадує поетовi свiтлу,
нiжну-нiжну музику, мелодiя якоï сповнена розсипiв сонячного сяйва.

Таким чином, поезiï П. Г. Тичини про природу залишили добрий слiд радостi в
моєму серцi й почуття любовi до рiдноï природи та пошани до поета.






Схожі твори: