Головна Головна -> Твори -> Глибина i щирiсть почуттiв: закоханостi, свiтлоï радостi, вiрностi у творчостi Павла Тичини

Глибина i щирiсть почуттiв: закоханостi, свiтлоï радостi, вiрностi у творчостi Павла Тичини




О, як переливалися пiснi
Пiд Вашою гарячою рукою
Хоч тихi, а, мов травень,
Голоснi!
/ М. Рильський /
Дiйсно, всi поетичнi твори Павла Тичини схожi на травень, бо в них звучить
непереможним акордом свiжiсть i молодiсть, надiя i сподiван ня. Як весна, що буяє
радiстю, примушує тiло дрижати вiд солодкоï втоми, так поезiя П.  Тичини
впливає на розум i серце людини. Впливає всеперемагаюче, бо насичена вона глибиною
i щирiстю почуттiв митця.
Правду говорять, що у кожного поета, який досяг високоï майстер ностi, є свiй
вiрш. Вiрш, що вiдрiзняється самобутнiстю стилю i художньою довершенiстю. За таким
твором навiть без прiзвища вгадується автор. Тичинiвськi вiршi ж вгадати неважко,
бо свiтяться вони розмаïтими дiамантами: мрiйливою закоханiстю i свiтлою
радiстю, безмежною вiрнiстю i глибокою вiдданiстю. Цi почуття стосуються як
людини, так i природи, що надихала його. Не залишають нас байдужими простi, але
водночас хвилюючi рядки вiрша:
Ви знаєте, як липа шелестить
У мiсячнi веснянi ночi?
Кохана спить, кохана спить,
Пiди збуди, цiлуй ïй очi
Кохана спить
(“Ви знаєте, як липа шелестить”)
Хiба не щиросерде почуття вилилось у цi рядочки? Читаєш, а серце млiє вiд краси i
нiжностi. Хочеться й самiй так само поетично й просто вилити потаємнi почуття.
Вилити навiть тодi, коли цi почуття не мають взаємностi. I цьому теж навчають мене
рядочки тичинiвськоï поезiï, проникненi м’якiстю й мелодикою, щирим
захопленям i свiтлим смутком:
О люба Iнно, нiжна Iнно,
Любовi усмiх квiтне раз – ще й тлiнно.
(“О люба Iнно…”)
Лiричний струмiнь пронизує навiть громадянську лiрику Павла Тичини, бо й у творах,
присвячених народовi Украïни звучить гiмн вiрностi i любовi:

О Украïно! Сонце волi!
Вiд ран твоïх мене болить
За тебе б – ворога спалить
Твою скорботу, муки болi
Я хочу в себе перелить.
(“Матерi забуть не можу”)
Не менш разючим є у Тичини ще одне: дивовижна взаємодiя звукового i свiтлового
понять. Простежується це явище у багатьох поезiях, але, на мою думку, найяскравiше
вiдображене у вiршi “Арфами, арфами…”:
Арфами, арфами –
Золотими, голосними обiзвалися гаï
Самодзвонними:
Йде весна,
Запашна,
Квiтами – перлами
Закосичена.
Правда, чудовий передзвiн кольору i звуку чарує душу? Лоскоче потаємнi куточки
свiдомостi, наповнює мозок i серце свiтлою радiстю.
Не маю можливостi проаналiзувати всi лiричнi твори П.  Г.  Тичини. Але запевняю
вас: скрiзь присутнi глибокi i щирi почуття поета, сповненi любовi, нiжного
трепету, оптимiзму. Дуже радiю з приводу того, що доторкнулася струнами свого
серця до багатоголосих вiршiв Тичини. Впевнена, що допоможуть менi прочитанi твори
стати людиною справдi чуйною, щирою, вiдвертою в нашому складному життi.
Допоможуть бачити i творити добро, з нiжнiстю нести його людям.






Схожі твори: