Головна Головна -> Твори -> Легенда про Богоматiр: “Скорбна мати” Павла Тичини й “Марiя” Уласа Самчука

Легенда про Богоматiр: “Скорбна мати” Павла Тичини й “Марiя” Уласа Самчука




Уже назва поезiï Павла Тичини “Скорбна мати” прочитується як початок
католицькоï молитви “Stabat Mater dolorosa” (“Стояла скорботна мати”), яка
описує жалобу Марiï, матерi Iсуса Христа, з приводу розп’яття свого Сина.
Ввесь цей твiр
Ї спроба створення нового поетичного апокрифа, себто легенди, мiфу про Богоматiр.
Художнiй прийом полягає в тiм, що подiï розп’яття й воскресiння Iсуса
переносяться з Палестини початку християнськоï ери в Украïну доби
революцiйного лихолiття.
I Апокрифи
Ї ранньохристиянськi книги, якi, описуючи життя бiблiйних героïв (пророкiв,
апостолiв, Iсуса Христа, дiви Марiï), прагнуть зосередитися на моментах, не
розкритих у Святому Письмi, “доповнити” його. Проте вони суперечать Бiблiï в
принципових моментах, i бiльшiсть християн частиною Бiблiï ïх не
вважають.
У свою чергу, в романi Уласа Самчука “Марiя” з Богородицею спiввiдноситься тiльки
образ головноï героïнi Марiï Перепутько. Пiд час одруження Гната з
Марiєю на невiдповiднiсть одного другiй вказує така деталь: “Благословляли на шлюб
непаристими образами. Не було часу поïхати та купити паристi. Один образ

Ї Мати Божа Молошна, другий
Ї Iсус Христос, менший розмiром, а це недобрий знак”. Цей момент звучить як вiстка
попередження не припускатися фатальноï помилки, виходячи за нелюба. Коли
помирає Романьо
Ї перша Марiïна дитина
Ї священик радить ïй вiд Святоï матерi брати сили, щоби витримати своє
горе. Йдучи вiд Гната, вона забирає з собою ту шлюбну iкону. Пiсля пожежi в
Марiïному господарствi були врятованi тiльки дiти, Гнатова мати й iкона
Богородицi.
I Тичини мати Iсуса ходить по наповнених трупом полях Украïни (типовий штамп
практичного мислення украïнського релiгiйного фольклору!) й так реагує на
побачене: “Бiль серце опромiнив Блискучими ножами!” За Бiблiєю, передрiкаючи
Марину долю, янгол Гаври-ïл сказав: “I самiй же тобi душу прошиє меч”
(Євангелiє вiд Луки, 2-й роздiл, 35-й вiрш). Це було передбаченням ïï
трагедiï як свiдка смертi власного сина. На цьому вiршi грунтується культ
Непорочного серця дiви Марiï в католицькiй церквi. Iконопис зображує
ïï з видимим серцем, на яке нацiлено сiм мечiв. Прихильники цього вчення
стверджують, що Марiя приймає до свого серця i пропускає через нього всi
страждання на землi, сприймаючи щ як своï, чим виступає “спiвспаси-телькою”
людства поряд iз Христом. Iдея розп’яття тут виражена в той спосiб, що, коли
Христовi пробили залiзом руки й ноги, то Богоматерi серце. Навiть бiльше, поезiя
Тичини завершується тим, що Марiя
Не витримала суму,
Не витримала муки,
Упала на обнiжок,
Хрестом розп’явши руки!
У романi Самчука велич головноï героïнi теж полягає в небажаннi ширити
зло на землi, краще лишатися ображеною, анiж помститися комусь. Так, коли син
Максим виганяє старих батькiв iз хати, а син Лаврiн вiд гнiву втрачає
самоконтроль, вона стає мiж синами й намагається помирити ïх, не даючи
емоцiям взяти гору i привести до трагедiï. В кiнцi життя вона зiзнається
Гнатовi, що знала, що це вiн пiдпалив ïï хату, проте ранiше не вiдповiла
на питання Корнiя, чи не здогадується вона, хто б мiг бути палiєм.

Iншим ключем до розумiння цих текстiв може бути апокриф “Ходiння Богородицi по
муках”, де описується сходження Марiï до пекла, видовище мук грiшникiв i
рiшення упрохати Христа помилувати ïх.
У “Скорбнiй матерi” Богородиця зустрiчає апостолiв, якi повiдомляють ïй про
воскресiння Христа. Замiсть повiрити, як то свiдчать Євангелiя, Богоматiр виражає
рiшучий сумнiв:
Звела Марiя руки,
Безкровнi, як лiлеï:
Не до Юдеï шлях вам,
Вертайте й з Галiлеï.
Iдiте на Вкраïну,
Заходьте в кожну хату,
Ачей вам там покажуть
Хоч тiнь його розп’яту. (…)
Христос воскрес?
Ї не чула,
Не вiдаю, не знаю.
Не буть нiколи раю
У цiм кривавiм краю. (…)
Проходила по полю…
Ї I цiй краïнi вмерти?
Ї
Де вiн родився вдруге
Ї
Яку любив до смерти? Украïнськi поля з трупом постають як аналог пекла. У той
же час Марiя стверджує, що, хоч Христос народився в Украïнi й любить
ïï до смертi, але не воскрес у нiй доти, доки тут ллється кров (можливий
мотив
Ї знамените “А до того я не знаю Бога…” з шевченкового “Заповiту”). Тичина
вживає характерний для себе прийом поєднання шокуючих суперечностей: Украïна

Ї земне пекло й у той же час земля обiтована, центр свiту, де повторюється
таємниця спасiння людства вiд ïхнiх грiхiв.
У романi Самчука Марiя Перепутько, проходячи до кiнця свiй страдницький шлях,
мовби спускається до пекла голодомору, втiлюючи надiю Украïни на вiдновлення,
воскресiння. На це вказують слова Гната до Марiï, якi нагадують поклонiння
дiвi Марiï: “Марiя розплющила очi, дивиться назустрiч сонцю, вийняла суху,
кiстляву руку i простягнула ïï далеко вiд себе.
Ї Сонце!
Ї каже вона.
Ї Сонце!.. Дивися, Гнате, яке сонце. Бачив ти коли таке сонце?..
Кiнчики промiння опалюють сухi жили руки, б’ють у запалi очi, пiдбарвлюють срiбло
волосся. Марiя не жмурить очей. (…) Гнат мовчки сидить, i в душi його
воскресають мертвi з гробiв, встають з домовини люди, далекi, забутi, розкиданi по
всiй землi. Встають радiснi i спiвають радiснi пiснi. Гнат усмiхається. Пiсля
здiймає свою руку, бере у неï Марiïну, ту, що до сонця знялася, i
лагiдно, довго цiлує ïï. (…)
Ї Цiлую руку матерi. Цiлую святiсть велику. Цiлую працю!”. Схожiсть цих творiв
може йти й вiд наслiдування, оскiльки збiрки
Тичини виходили в Галичинi й, напевне, були вiдомi Самчуковi, хоча треба
наголосити, що роман Самчука є цiлком самостiйним твором. Вiдстань, вiдмiннi
полiтичнi умови, рiзна партiйна й конфесiйна належнiсть (православний
мiстик-унiверсалiст, уенерiвець Тичина в революцiйнiй Украïнi й
греко-католик, оунiвець Самчук у Чехословач-чинi) не завадили спiльностi
художнього мислення митцiв. У розглянутих текстах через апокрифи про Богоматiр
обидва лiтератори подають вражаючу й величну вiзiю трагедiï украïнського
суспiльства, тор-турованого революцiєю чи голодомором.






Схожі твори: