Головна Головна -> Твори -> Украïнська ментальнiсть у творах Уласа Самчука й Iвана Багряного

Украïнська ментальнiсть у творах Уласа Самчука й Iвана Багряного




В усi часи, а особливо в бiльшовицьке лихолiття 1930
Ї60-х рокiв, представники вiтчизняноï iнтелектуальноï елiти поставали
перед питанням: “Що ж ми за народ такий?”, усвiдомлювали, як зараз модно говорити,
необхiднiсть визначення украïнськоï нацiональноï iдентичностi. I
якщо на теренi материковоï Украïни акцент на окремiшностi нашоï
нацiï був справою пiдсудною, то в дiаспорi це питання вилилося в низку
наукових дослiджень i вартiсних художнiх творiв. Так, особливого розголосу
отримали розвiдки щодо украïнського нацiонального характеру, оприлюдненi
фiлософами Миколою Шлемкевичем, Володимиром Яневим, Iваном Мiрчуком i Олександром
Кульчицьким.
Не лишилися байдужими до цiєï животрепетноï проблеми й письменники.
Скажiмо, Улас Самчук у романi “Марiя” рiшуче наголосив на вiталiзмi
украïнськоï людини. Письменник пропонує таку схему селянського
свiтобачення. Селянин живе в гармонiйному, замкненому свiтi, де все вiдбувається
за неухильною Божою волею. @рунт людського життя складають: сiмейна злагода, дiти,
праця. Нормальна сiм’я та, де лiдером є чоловiк, а жiнка
Ї помiчницею. Шлях до щастя
Ї спiзнати своє призначення, полюбити його й радiти йому. Бог благословляє
трудiвникiв, а людина лише вибирає, буде вона вiдповiдати Божому задуму чи пiде
шляхом занепаду. Селянин вiрить, що нiяке зло Бог не залишає поза увагою. Спокута

Ї єдино можливий вихiд для порушникiв iснуючого правопорядку iснування.

Автор змальовує привабливий образ трудiвника-селянина, головного годувальника
суспiльства. Найперший сiльський “пiдприємець”, якого ми зустрiчаємо в текстi,

Ї Мартин Заруба, у котрого наймитувала Марiя Перепутько до свого замiжжя.
Внутрiшнiй потенцiал Заруби настiльки великий, що, якби не припинення НЕПу, вiн
мiг би стати аграрiєм або фабрикантом. Це порядна, щедра, органiзована людина;
релiгiйна, беручка; сприймає працю як засiб самоствердження, як своє призначення.

Єднiсть iз землею, працьовита украïнська вдача вiдновлюють селянське буття
пiсля будь-яких криз. Прикладом цього є Марiïне життя. Зi самого початку
головна риса украïнськоï ментальностi Марiï
Ї насолода життям, прагнення до життя. Вона швидко вчиться самостiйностi, працюючи
з року, забезпечуючи себе з дев’яти рокiв i вiдстоюючи своï права у вуличних
iграх. Марiя прагне знання, освiти, якщо не для себе, то для своïх дiтей;
любить Корнiя не за його неiснуюче багатство, а за життєву силу: оптимiзм,
рiшучiсть, енергiйнiсть, легку вдачу. Любов для неï
Ї не розвага, а смисл життя: “На сходах (церкви) Корнiй. Сходи пiднiмаються i
опускаються. Камiнь розхвилювався, стiни не встоять на мiсцi. Марiя квапиться в
тiнь, бо тут зрадливий лiхтар видасть очi i барви лиця”. Особливо реалiстичним
робить ïï образ сприйняття життя як найвищоï цiнностi: коханий
пiшов на шiсть рокiв у матроси, вiд нього жодних вiдомостей. У той же час до
неï вчащає багатий господар Гнат Кухарчук. Марiя намагається не зважати на
нього, вона пам’ятає обiцянку, дану Корнiєвi. Але вона просто жiнка, яка потребує
уваги, красивих речей i одягу, тим паче, що Корнiй ïй нiчого не купував. I
Марiя звикає до Гната, водночас до останнього перевiряючи його вiрнiсть кпинами й
вiдмовами. Та Корнiй i не думає писати, i вона “не поспала кiлька ночей

Ї i випила з Гнатом могорич”. Удаваний аморалiзм i пристосуванство такоï
поведiнки пояснюється прагненням украïнськоï людини вижити попри
будь-що, дати шанс на виправлення своïх помилок нащадкам.
Говорячи про Iвана Багряного, варто запитувати слова лiтературознавця Юлiя
Войчишин: “своïм памфлетом “Чому я не хочу вертатися на “родiну” вiн
(Багряний) задекларував права i гiднiсть украïнськоï людини. У всiх
своïх лiтературних творах, що слiдували пiсля цього, Багряний розгортав ту
саму iдею боротьби за гiднiсть власного “Я”, нiби хотiв цим утвердити
ïï, тiльки в ширших розмiрах. I Петро в романi “Огненне коло”, i
Григорiй Многогрiшний в “Тигроловах”, i Андрiй Чумак в романi “Сад Гетсиманський”,
а врештi i Максим Колот в повiстi “Людина бiжить над прiрвою”
Ї це втiлення мрiï Багряного, якою повинна бути украïнська людина, це
його вiра, що такою саме ця людина i є”. Автор наголошує, що iсторiю творять
особливi люди разом iз своïм народом
Ї вихiдцi з мас, розвинутi, себестворенi, кращi його представники, якi через
всебiчне iнтелектуальне, нацiональне, фiзичне самовдосконалення постають творцями
iдей: “I тiльки одиницi становлять винятки: вони є проблисками новоï ери,
краплинами сили, що не знає компромiсiв, рiшуча i непримиренна приходить як
заперечення”. Цей принцип, мiж iншим, проявляється в черпаннi сил у внутрiшньому
свiтi, самовпевненостi, власнiй гiдностi, вiрi в себе, самоствердженнi, гордостi.

Заклик переглянути традицiйну версiю вiтчизняного менталiтету мiститься в роздумах
Петра й Романа в повiстi “Огненне коло”. Автор на прикладi вчинку чiльного
представника староï украïнськоï шляхти доводить однобокiсть
“жiночого”, нерозважливого й безпринципного, “вселрощаючого” мiфу Украïни:
“Кажуть, Хмельницький пiд Жовтими Водами чи десь там (десь на нашiй-таки землi)
взяв свого ворога лютого, якогось там польського короля, в полон та й… Та й що б
же ви думали? Пустив геть живим! Ну, не диво? Отут тобi й весь собака закопаний…
Бо то був “ворiженько”… А нас от нашi “ворiженьки” нiколи не випускали живими i
не випустять… Ех, бiда наша! (…) Спадкова бiда нашая…”.
З одного боку, ця самодостатнiсть “нових украïнцiв” розходиться з
традицiйним, похiдним вiд фольклору, портретом украïнця-селянина

Ї добродушного, вiдкритого, емоцiйного (та навiть портретом козака) i часом може
викликати негативне ставлення читача. З другого боку, цей тип характеру
з’являється у виняткових умовах i не виключає толерантнiсть та повагу до iнших,
доброту й альтруïзм. Й варiант украïнця-надлюдини, який наполегливо
конструював автор, має на увазi долання колосальних перешкод, опертя й провiд для
мiльйонiв людей у несприятливих обставинах, вироблення свого власного свiтогляду й
незламне запровадження його в реальнiсть.
Саме в таких ситуацiях самодостатнiсть персонажiв i стає у пригодi. Лiричний герой
поезiï “Перепiлка в житi
Ї радiсть…” закликає до молодецтва й войовничостi, поеми “Мечоносцi”

Ї до непереможного оптимiзму, прийняття життя в усiх його негативних проявах
владно змiнити його устрiй. У “Баладi про серце” ув’язнений юнак перед стратою
переживає дiйсно “вогненне випробування”
Ї зраду й прокляття матерi. Спротив примусу й зрiвнялiвцi береже гiднiсть героя i
його високе iм’я людини. Лiтературознавець Олександр Ковальчук гадає, що ця
надприродня стiйкiсть “пояснюється… шляхетнiстю натури… прагненням iти
назустрiч небезпецi, “надзвичайною вiдвагою”, а витоки фiлософiï Андрiя
Чумака (роман “Сад Гетсиманський”) полягають в особливостях украïнського
менталiтету: “на “землi страху” народжується безстрашний народ”.






Схожі твори: