Головна Головна -> Твори -> Пiднесення украïнськоï культури, лiтератури, науки

Пiднесення украïнськоï культури, лiтератури, науки




в епоху ренесансу й бароко
Перiод Ренесансу
Ї Вiдродження
Ї охоплює XIV
ЇXVI столiття.
Поняття ренесансу виникло в процесi розвитку свiтовоï цивiлiзацiï, який
подiляв iсторiю на 3 доби: античнiсть, середньовiччя та ренесанс

Ї повернення до античностi.
Тогочаснi гуманiсти намагалися звiльнити культуру вiд середньовiчноï
стереотипностi, наблизити ïï до античних iдеалiв прекрасного. Для цього
перш за все потрiбно було знання стародавнiх мов, адже тiльки так можна було
знайомитися iз античними зразками писемностi. Отже, велика увага придiлялася
гуманiтарнiй освiтi, а також дiяльностi, безпосередньо пов’язанiй з освiтою та
наукою, зокрема, книгодрукуванню.
Започатковане було книгодрукування в Нiмеччинi в серединi XV ст. Иоганном
Гутенбергом, який видав “Бiблiю”. Згодом у Римi вийшла друком перша книга
украïнського автора
Ї поета Юрiя Дрогобича, пiзнiше видавалися книги у Краковi та у Празi. Першими
надрукованими на територiï Украïни книгами стали “Апостол” i “Буквар”,
якi були виданi в 1574 р. у Львовi Iваном Федоровим.
Зазнавала змiн система освiти. Саме за Доби Ренесансу украïнськi студенти
почали вирушати на навчання в унiверситети iнших краïн
Ї до Кракiвського, Падуанського, Болонського, Празького унiверситетiв. У другiй
половинi XVI столiття з’являються спроби заснувати вишi школи i в Украïнi

Ї так виникла Острозька школа, ректором якоï був Герасим Смотрицький.
Острозька школа давала Aрунтовнi знання з грецькоï, церковнослов’янськоï,
латинськоï мов та з основних гуманiтарних предметiв.
Саме на перiод Ренесансу припадають протирiччя мiж Захiдною та Схiдною церквами з
приводу культурних взаємин та перспектив подальшого розвитку. Основнi розходження
мiж церквами полягали у догматi присвятоï трiйцi, вченнi католицькоï
церкви про чистилище, рiзницi у обрядах, а також у календарних стилях. Все це
призвело до появи значноï кiлькостi полемiчних творiв. Серед украïнських
полемiстiв, якi зробили значний внесок в iсторiю украïнськоï лiтератури
епохи Вiдродження, слiд згадати Герасима Смотрицького (“Ключ вiд царства
небесного”), Христофора Фiларета (“Апокрисис”), Iвана Вишенського (“Посланiє до
єпископiв”, “Пересторога”).
У перiод Ренесансу з’являлися твори поетiв-гуманiстiв (Юрiя Дрогобича, Павла
Русина, Севастяна Кльоновича). Украïна разом з iншим свiтом переживала часи
пiднесення культури.
Наступний перiод, XVII-XVIII столiття, дослiдники називають перiодом
бароковоï культури. Термiн “бароко” ввели до загального обiгу у XIX ст.
класицисти, якi любили порядок у всьому та зневажливо ставилися до попереднiх
епох. Це поняття вiдносилося до творiв, якi були витончено метафоричнi,
вiдрiзнялись емоцiйнiстю та розкутiстю.
Основними формами зображення для письменникiв перiоду бароко були символ i
алегорiя. Свiт для них був театром, де режисер
Ї Бог, отже, мистецтво цiєï доби мало на собi вiдбиток фаталiзму, марностi
всього iснуючого.
Набуває розвитку барокова риторика й ораторська проза. Риторика
Ї наука про прозовi жанри та теорiю прози
Ї була однiєю з базових шкiльних дисциплiн, адже система виховання передбачала, що
кожен з випускникiв буде володiти ораторським мистецтвом. У проповiдництвi XVII
ст. визначалися три основнi постатi: Лазар Баранович (збiрки “Меч духовний”,
“Труби словес проповiдних”), Iоаникiй Галятовський (“Ключ розумiння”) та Антонiй
Радивiловський (“Огородок Марiï Богородицi”, “Вiнець Христовий”).

Епоха бароко з ïï проповiдями та релiгiйними повчаннями передбачала
повернення до традицiй Середньовiччя. Для бароковоï культури традицiйним був
сплеск житiйноï лiтератури. Вона поступово поєднувала релiгiйно-повчальну
белетристику з iсторичними елементами та послабленням дидактичного ефекту.
З’явилися новi редакцiï Києво-Печерського патерика, твори Сильвестра Косова
“Патерикон” та “Житiя святих отцiв печерських”, був заснований новий агiографiчний
жанр
Ї оповiдання про чудеса, що ïх творила Богородиця (книга Iоаникiя
Галятовського “Небо нове” (1665 p.), яка складалася з 445 коротких новел про такi
чудеса).
Набувала розвитку й iсторико-мемуарна проза, особливiстю якоï став процес
переходу вiд механiчного переказу подiй до ïх публiцистичного опису.
Письменники шукали логiку iсторичного процесу, його рушiйнi сили, намагалися
побачити певнi закономiрностi. Найбiльш популярним твором епохи бароко став
“Синопсис” (1674)
Ї iсторичний огляд невiдомого автора.
Але “Синопсис” мав офiцiйний, формальний характер на вiдмiну вiд так званих
“Козацьких лiтописiв”
Ї лiтопису Самовидця, Самiйла Величка та Григорiя Граб’янки.
Твори панегiричноï, епiграматичноï та курйозноï поезiï також
набули в цей перiод значного розвитку завдяки обов’язковому вивченню теорiï
та практики вiршування у вищiй школi. Слiд згадати таких поетiв, як Климентiй
Зиновiïв (272 епiграматичнi твори), Iван Величковський (збiрки “Зегар
(Годинник)”, “Млеко”) та Сафронiй Почазький (“Євхаристирiон”).
За своєю структурою та тематикою найбiльше наближалися до сучасноï
фiлософськоï лiрики твори метафiзичноï та iсторичноï поезiï.
Кирило Транквiлiон-Старовецький, Лазар Баранович, Iван Максимович

Ї найяскравiшi представники цього напрямку розвитку лiтератури.
Перiоди ренесансу та бароко мали значний вплив на подальший розвиток
украïнськоï лiтератури завдяки сплеску суспiльно-полiтичного та
культурного життя, що вiдбувався в цi часи.






Схожі твори: