Головна Головна -> Твори -> Вiршi П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри – шедеври свiтовоï лiрики

Вiршi П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри – шедеври свiтовоï лiрики




Якщо говорити про украïнську лiрику XX столiття, то в першу чергу треба
згадати трьох наших славних землякiв, поетiв свiтового масштабу
Ї Павла Тичину, Максима Рильського, Володимира Сосюру. ïхню творчiсть не
можна поєднувати чи зiставляти, адже вони абсолютно оригiнальнi, не схожi мiж
собою. Та ïх об’єднує велика любов до народу, до рiдноï землi, трепетне
й уважне ставлення до слова i умiння кохати. Це найсильнiше, найромантичнiше
людське почуття виливалося в прекраснi вiршi, i тодi поети-трибуни, поети-борцi
знаходили безлiч чудових, нiжних, ласкавих слiв, щоб сказати свiтовi: “Так нiхто
не кохав. Через тисячi лiт лиш приходить подiбне кохання”. У читача перехоплює
подих вiд зiзнання Володимира Сосюри. Його лiричний герой промовляє до ясних зiр,
до тихого мiсяця, вiн готовий зiрвати для коханоï з неба золотий Орiон.

Лiричний герой Павла Тичини задивився в очi коханоï
Ї i там:
Мов бачу я небо прозоре,
Мов бачу брильянтових зiр цiле море,
Що десь там горять-усмiхаються,
Чудовi, яснi!..
I тiльки закоханому серцю буде шепотiти липа мiсячноï весняноï ночi:

Кохана спить, кохана спить,
Пiди збуди, цiлуй ïй очi.
Кохана спить…
Максим Рильський знаходить iншi барви, iншi образи, щоб розповiсти про кохання.
Жар серця молодих людей дає вiдчути епiтет червонi (яблука). Героïв зiгрiває
гаряча, як лiтнє сонце, любов, але попереду у них розлука, i картина жовтого
осiннього поля навiває сум.
Об’єднує трьох найталановитiших украïнських поетiв любов до рiдноï
землi, до народу, ненависть до ворогiв. Особливий настрiй мають твори, якi вони
написали в роки Великоï Вiтчизняноï вiйни. Смертельна небезпека нависла
в цей час над нашою краïною, поставила перед письменниками новi завдання:
бути бiйцями й спiвцями, перетворити художнє слово на зброю.
У листопадi 1941 року Максим Рильський виступив на антифашистському мiтингу. У
кiнцi виступу вiн прочитав щойно написаний твiр “Слово про рiдну матiр”, в якому
висловлює тверду вiру в нездоланнiсть Украïни, в ïï безсмертя. Цей
твiр став для воïнiв-визволителiв гiмном, який запалював серця, вiв на бiй з
ворогом.
Павло Тичина 1942 року пише вiрш “Матерi забуть не можу”. У ньому поет схвильовано
розповiдає про Украïну, з якоï насмiхається ворог, але вона тримається,
наступає i перемагає. Апофеозом звучать рядки:
Гей, народе! Будеш жити!
А я ж матiр не забуду!
Украïнi, ïï люду
Хочу вiчно я служити.
А раз ïй
Ї то й людству буду.
Навеснi 1944 року Володимир Сосюра повернувся до напiвзруйнованого Києва. Любов
до рiдноï землi, гордiсть за рiдну краïну, бiль за поруйнованi мiста й
села
Ї всi цi почуття злилися в душi поета i народили пiсню “Любiть Украïну”,
ïï не можна передати своïми словами, ïï можна сприйняти
лише почуттями. Слова “любiть Украïну” повторюються рефреном як заклик, як
молитва, як вимога.
Три поета, три долi, три самостiйнi течiï в сучаснiй украïнськiй
лiтературi. ïхня творчiсть
Ї як три могутнiх потоки сплiтаються в одну велику, повноводу рiчку, що живить не
тiльки вiтчизняну культуру, а й свiтову.






Схожі твори: