Головна Головна -> Твори -> Щоб снився мир вдовицi-тополицi, Щоб зорi повертались до життя, Iван стоïть на площi у Берлiнi, До сонця пiдiймаючи дитя. (Микола Сингаïвський)

Щоб снився мир вдовицi-тополицi, Щоб зорi повертались до життя, Iван стоïть на площi у Берлiнi, До сонця пiдiймаючи дитя. (Микола Сингаïвський)




Лiтература кiнця XVIII
Ї початку XIX столiття характеризувалася бурлескно-травестiйним, бароковим та
романтичним стилями. Хоч як не захоплювалися “Енеïдою” I. П. Котляревського,
однак письменники цього перiоду прагнули облагородити мову, пiднести ïï
до високоï лiтератури. Творчiсть поетiв-романтикiв якраз i ставила перед
собою таке завдання.
Вперше про високi естетичнi висоти народноï мови заговорив Євген Гребiнка,
потiм Григорiй Квiтка-Основ’яненко, Л. Боровиковський, А. Метлинський та iншi.

Що було властиве украïнським поетам-романтикам? Для стилю поетiв-романтикiв
характерний пiднесений виклад сюжету, мелодiйнiсть, пестливi мовнi форми. Так,
Вiктор Забiла, вiдомий своïми романтичними поезiями про нещасливе кохання,
писав:
Гуде вiтер вельми в полi!
Реве, лiс ламає;
Плаче козак молоденький,
Долю проклинає.
Повтори й народнопiсенна лексика зробили цю поезiю народною пiснею.

Поет-романтик М. Петренко вiдомий своєю пiснею “Дивлюсь я на небо”, що й сьогоднi
є популярною, ïï знають i спiвають вже не одне поколiння
украïнцiв.
Взагалi вiршi поетiв-романтикiв тяжiли до Ще чорний вал вiйни котився на схiд, ще доводилося зазнавати гiркоти поразок i
вiдступу, а вже тодi рядовий солдат, колгоспник з Надднiпрянщини Iван Орлюк жив
мрiєю про повернення до мирноï працi. Навiть у страшну хвилини свого життя,
перед судом вiйськового трибуналу, вiн проголошував заповiтне:
“Я так люблю сiяти! Люблю орати, косити, молотити”.
Цими словами Олександр Довженко узагальнює характер цiлого народу, який нiколи не
був завойовником, завжди прагнув лише сiяти, косити, будувати…

Тема вiйни i миру завжди була важливою для кожного митця нашоï Вiтчизни. 440
письменникiв 1941 року влилося в лави дiючоï армiï, встали на захист
свободи нашоï Батькiвщини. Полум’яне слово кожного з них було теж могутньою
зброєю. Впевнено й гордо прозвучав у цей тяжкий час голос Павла Тичини:

Я єсть народ, якого Правди сила
нiким звойована ще не була…
Йдучи в бiй, солдати повторювали як клятву, слова поета-фронтови ка Андрiя
Малишка:
Рiдну, добру, у кровi умиту,
Я тебе нiкому не вiддам!
Вiд переможного травневого салюту минуло вже чимало часу, та в нашiй пам’ятi
живуть i житимуть подвиги наших людей, звершенi у днi вiйни.
Вони оспiванi в багатьох творах нашоï краïни.
Видатний украïнський поет Микола Бажан у поемi “Нiчнi роздуми старого
майстра” змальовує колишнього шахтаря, що пiд час вiйни ставши солдатом-сапером,
звiльнив свiй край та пiв-Європи вiд фашизму i повернувся в рiдний Донбас. Хоч
повоєнна земля була, як рана, скрiзь голод та холод, “дроти-загорожi”, народ не
склав безсило рук, бо розумiв – це тимчасово.
I тепер, як i 56 рокiв тому, страшнi спогади живуть у серцi кожноï людини.

Не сплять ветерани – не можуть забути загиблих однополчан. Їхня пам’ять тривогою
б’є на сполох сьогоднi в кожне серце: “Не допустiть вiйни!”
У поемi Бориса Олiйника “Закликання вогню” з однойменноï збiрки лiричний
герой вiд iменi вогню, що уособлює вiчнiсть життя, совiсть i чистоту, закликає
свого сучасника завжди бути людиною, гiдно нести це високе звання, вiдповiдати “за
день грядущий… за все на свiтi!” А коли треба, то й цiною власного життя
захистити його. Лiричний герой поеми щиро вболiває за кожну людину, турбується про
мир для всiх. Вiн хоче бачити планету у спокоï, а людей вiльними вiд страху
за своє життя.
Борцем за мир, за iнтернацiональне єднання народiв був i поет Василь Симоненко. У
вiршi “Жорна” автор викриває фашизм, таврує варварiв ХХ столiття, якi “у наш – для
щастя виведений дiм з кам’яного вiку на танках жорна привезли”.
Думками про мир, дружбу з народами свiту, щастя дiтей, заклика ли до сучасникiв не
допустити термоядерноï вiйни сповненi твори колишнього партизана, поета
Платона Воронька. Вiн хоче, щоб наймолодшi “не носили в ратнiм полi залiзо й мiдь
на довгому вiку”.
Немає тепер для жодного народу питання нагальнiшого, важливiшого, нiж збереження
миру, забезпечення головнiшого для кожноï людини – права на життя, можливiсть
щасливо жити й працювати в рiдному краю.
iро-епiчних балад, у ïх тематицi
переважала туга за минулою славою рiдного краю, любовна лiрика, вiдчувався деякий
меланхолiзм нарiкання на долю:
Чому я не сокiл, чому не лiтаю,
Чому менi, Боже, ти крилець не дав?
Левко Боровиковський започаткував романтизм як творчий метод в украïнськiй
лiтературi. Найбiльше досягнення поета-романтика
Ї дванадцять балад, написаних на сюжет украïнських народних переказiв,
здебiльшого це балади про щиру любов молодих людей, як, наприклад, балада
“Маруся”.
За минулою звитяжною славою козацтва сповненi суму й туги поезiï А.
Метлинського. Поет тривожиться тим, що гинуть прадавнi звичаï. Вiршi
“Гетьман”, “Козача смерть”, “Степ”, “Смерть бандуриста”
Ї це крик-розпач поета, що закликає шанувати нашу iсторiю, звичаï й обряди.

Всесвiтньовiдомi романси Євгена Гребiнки “Очи черные, очи страстные”,

“Нi, мамо, не можна нелюба любити”
Ї це теж твори украïнського романтизму, якi й нинi чарують нас своєю
народнопiсенною довершенiстю.
Отже, поети-романтики своєю творчiстю сприяли популяризацiï украïнськоï
мови на народнiй основi, дбали про ïï визнання.






Схожі твори: