Головна Головна -> Твори -> Двобiй добра i зла у творах украïнських класикiв середини ХIХ – початку ХХ столiття

Двобiй добра i зла у творах украïнських класикiв середини ХIХ – початку ХХ столiття




Кожен з нас рано чи пiзно ставить перед собою питання: “Хто я?” Навiщо живу на
свiтi? Що є добро, а що зло?”
В усi часи вiдповiдi на цi питання прагнули знайти фiлософи i вченi, поети i
прозаïки. Цi питання вирiшує Бiблiя, i про це йдеться в уснiй народнiй
творчостi. Та, на жаль, добро перемагає зло тiльки в казках, а в життi ми часто
стаємо свiдками протилежного. Немало прикладiв перемоги зла над добром знаходимо
ми i на сторiнках художньоï лiтератури. Але, замислюючись над ними, ми
розумiємо, що автори у такий спосiб намагалися розкрити актуальнi проблеми
сучасноï ïм дiйсностi.
Жоден з письменникiв ХIХ столiття теж не минув проблеми добра i зла, розкриваючи
ïï з тiльки йому притаманною майстернiстю й хистом.
Втiленням зла виступають перед нами Кайдашиха й Мотря iз “Кайдашевоï
сiм’ï” I.  С. Нечуя – Левицького. Жадiбнiсть, егоïзм, темнота i
бездуховнiсть цих жiнок призводять до ганебних стосункiв, роблять ïх не
тiльки смiшними, а й страшними. Протидiєю ïм виступає добро Мелашки, але й у
неï не вистачило сили боротися i вона зрештою уподiбнилася Мотрi з
Кайдашихою.
Є в украïнськiй лiтературi цього перiоду образ, до якого у мене особливе,
неоднозначне ставлення. Це Чiпка з роману Панаса Мирного “Хiба ревуть воли, як
ясла повнi?” Я розумiю, що причина його духовного зламу криється не стiльки в тих
бiдах i зневазi, яких йому довелося зазнати в дитинствi i юностi, скiльки у
роздвоєностi душi – у виборi мiж добром i злом. На певному етапi цi поняття в
ньому навiть поєднуються (удень Чiпка працює, а вночi з бандитами вершить
своï чорнi справи).
Ми бачимо, що Чiпка не чинить духовного опору злу i нарештi стає катом: вирiзує
сiм’ю простого козака Хоменка. Та зло бумерангом повертається до вбивцi – кiнчає
життя самогубством його жiнка Галя, стара мати приречена на самотнiсть i смерть
серед чужих людей. Панас Мирний своïм романом доводить, що за правду треба
боротися добрими дiлами, а не ножем.
Ще одне зло – грошi – постає перед нами зi сторiнок п’єси I. Карпенка-Карого
“Хазяïн”. Ми знайомимося з “чумазим” новоспеченим ка-пiталiстом Пузирем, мета
якого не сягає далi наживи, перетворюючи на пекло не тiльки життя селян, а й
близьких йому людей. Грошi спустошили його душу, заради яких цей чоловiк жорстоко
розоряє господарства селян, робить нещасними тисячi людей. Та зло повертається i
до Пузиря: жадiбнiсть зрештою стала причиною його смертi.
Зло настiльки безжалiсне, що руйнує навiть найпрекраснiшi людськi почуття. У цьому
ми переконуємося, читаючи “Украдене щастя” Iвана Франка. Як i в “Хазяïнi”
Карпенка-Карого, жадiбнiсть стала причиною трагедiï трьох люблячих людей:
Анни, Михайла та Миколи. Це через прагнення не дiлити з сестрою батькiвську
спадщину чинять з Анною зло рiднi брати. Франко показав, як зло породило iнше зло,
що охопило душi потерпiлих. I, як наслiдок, – зневiра, розчарування, духовна
смерть, а у Михайла – фiзична.
Почуття помсти, доведене до вищоï мiри зла, руйнує серця Гутенюкiв i
Палiйчукiв iз повiстi М. Коцюбинского “Тiнi забутих предкiв”. Воно, це зло,
сягнуло таких розмiрiв, що дорослi вже не в змозi розiрвати його кола. Та це
робить Марiчка, вiдповiдаючи Iванковi добром на зло, i тодi зароджується любов.

Силою свого добра мене вразила Мавка iз “Лiсовоï пiснi” Лесi Украïнки,
ïï благородство i безкорисливiсть. Менi тiльки сумно, що така душа
потягнулася до грубого, пiдступного Лукаша. На його прикладi ми переконалися:
зрадивши близьку людину, ти зраджуєш самого себе.
Лiтература ХIХ ст., продовжуючи гуманiстичнi традицiï поглибила висвiтлення
проблеми добра i зла у творах митцiв.






Схожі твори: