Головна Головна -> Твори -> Зображення Великоï Вiтчизняноï вiйни в украïнськiй лiтературi

Зображення Великоï Вiтчизняноï вiйни в украïнськiй лiтературi




Одну з найбiльших трагедiй нашого життя – Велику Вiтчизняну вiйну – не змiг
замовчати жоден письменник, особливо тi, хто був на фронтi, чиє дитинство опалила
вiйна. Найбiльше про вiйну писали такi письменники, як О. Довженко, Ю. Збанацький,
А. Малишко, П. Тичина, М. Рильський, О. Гончар, О. Коломiєць, Л. Костенко, Гр.
Тютюнник та iншi.
Якщо уважно вчитатися, то вiйна украïнськими письменниками зображена у двох
планах: перший – прославлення героïзму украïнського (тодi – радянського
) народу, романтизацiя i частково iдеалiзацiя рис, якi оголила вiйна –
безстрашнiсть, патрiотизм, героïзм, дружба, згуртованiсть; другий –
змалювання правди про вiйну: причини початку вiйни, сталiнська полiтика, помилки у
вiйнi, недолiки i прорахунки.
Звичайно, найтиповiшими творами радянських часiв про вiйну були “Прометей” А.
Малишка, “Слово про рiдну матiр” М. Рильського, “Прапороносцi” О. Гончара. У цих
творах пiдносився героïзм радянського народу, прославлялися партiя, яка
керувала краïною i народом. Це були однобокi твори, але вони на той час були
зрозумiлi, правильнi i потрiбнi.
Сьогоднi ж, звичайно, нам найближчi про вiйну твори О. Довженка, хоч колись за
“Украïну в огнi” вiн добре постраждав. О. Довженко вiв щоденник протягом
вiйни, звiдти ми дiзналися багато того, про що не можна було писати. На основi
цього щоденника та iнших записiв i документiв створений прекрасний правдивий твiр
– “Украïна в огнi”. Це не лише розповiдь про 1941-1945 р. в Украïнi, а й
правдивi картини сталiнських порядкiв, в яких О. Довженко давно розчарувався i був
з ними незгоден. “Менi важко од свiдомостi, що “Украïна в огнi” – це правда.
Прикрита i замкнена моя правда про народ i його лихо. Значить, нiкому, отже, вона
не потрiбна i нiщо не потрiбне, крiм панегiрика”.
А О. Довженко панегiрика не хотiв писати, вiн не хотiв замовчува ти гiрких фактiв,
iнакше б твiр був однобокий. Адже пiд час вiйни був не лише суцiльний патрiотизм i
героïзм (хоч це й переважало, iнакше й вiйну не виграли), були i неприємнi
факти, такi як: зрадництво, мародерство, дезертирство, “своï” полiцаï i
старости, одруження з ворогами i т.д. Лаврiн Запорожець добровiльно стає
старостою, Христя одружується з iталiйським офiцером, Олеся сама запрошує на нiч
до себе Кравчину, дезертирують двоє сiльських хлопцiв… Про таке не прийнято було
писати. Дискусiя “на рiвних” мiж Запорожцем i нiмецьким полковником фон Краузе теж
незвична: нiмцi до сих пiр зображували ся лише жорстокими i дурними.

Лiна Костенко теж по-новому зображує вiйну, з сучасних позицiй. Отже, зображення
вiйни в лiтературi теж потребує дослiдження, ця тема себе ще не вичерпала i чекає
на нових дослiдникiв.






Схожі твори: