Головна Головна -> Твори -> Ти наше диво калинове

Ти наше диво калинове




Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – бiльш нiчого.
А серце б’ється, ожива, як ïх почує…
Так говорив Т. Г. Шевченко. А для мене чим є мова мого народу? Без перебiльшення
можна сказати, що це одна iз найбiльших цiнностей у життi. Це те найперше, що
оточує недавно народжену дитину. Мати, батько i ïх мова найпершими схилялися
над немовлям. Потiм була пiсня – мамина колискова, дитяча, жартiвлива. I скрiзь
чулися рiднi, знайомi слова.
Кожна людина обирає собi мову, якою спiлкується, iнколи таких мов кiлька, але
рiдною буває лише одна; найпотаємнiшi думки довiряють найрiднiшiй мовi i пишуть
вiршi загалом найрiднiшою мовою.
Немає такого письменника, який би не виказав своєï любовi до своєï мови,
який би не вболiвав за ïï долю. Мiльйони слiв, а кожен письменник
повинен вибрати своï, створити свою, власну, комбiнацiю, яку ще нiхто не
сказав:
Страшнi слова, кол вони мовчать,
Коли вони зненацька причаïлись,
Коли не знаєш, з чого ïх почать,
Бо всi слова були уже чиïмись.
Хтось ними плакав, мучився, болiв,
Iз них почав i ними ж i завершив.
Людей мiльярди, i мiльярди слiв,
А ти ïх маєш вимовити вперше.
Найбiльше серед письменникiв переймалися проблемами мови М. Рильський, П. Тичина,
В. Симоненко, М. Кулiш, А. Малишко, i зараз вони тривожать серце i Дм. Бiлоусу, i
Б. Олiйнику, i Дм. Павличку, Л. Костенко, I. Драчу та багатьом iншим. А вже про
Шевченка i говорити нiчого. Тому що роль мови у життi людини важко переоцiнити.
Можна багато говорити про красу, мелодiйнiсть, чарiвнiсть украïнськоï
мови. Тiльки глухий не оцiнить краси украïнськоï мови. А яка сила жарту
i дотепу в украïнця! Багато списано паперу про те, як принижувалася наша мова
протягом вiкiв, скiльки виходило циркулярiв про ïï заборону. Про це уже
не варто говорити. З 1991 року украïнська мова знову здобула статут
державноï. Наша мова гiдна такого статусу, бо нею можна сказати i найнiжнiшi
слова освiдчення, i найдотепнiшi жарти, а зараз вона вчиться бути ще й дiловою.
Перед нею великi можливостi. Ось тiльки нам, украïнцям, треба навчитися
ïï поважати, вважати рiдною, найкращою. Бо мова – це сутнiсть людини, це
першоелемент народу, нацiï. Це не лише засiб творчостi, хоч i це ïï
величезний пласт, це – душа народу, його самобутнiсть, неповторнiсть. Згадайте, як
любив i милувався украïнським словом Мокiй у п’єсi М. Кулiша “Мина Мазайло”.
Багато письменникiв ставлять мову в один ряд з Украïною, матiр’ю, коханою.
Люди Украïни, вчiться у письменникiв любити свою мову, збагачуйте
ïï, розвивайте, i тодi ви i самi не помiтите, як це “диво калинове”
зачарує вас навiки.






Схожі твори: