Головна Головна -> Твори -> Художнє осмислення чорнобильськоï трагедiï у творах украïнських письменникiв

Художнє осмислення чорнобильськоï трагедiï у творах украïнських письменникiв




Перший удар на себе,
Перший вогонь на себе,
Так одчайдушний Данко
Людям вiддав своє серце.
З атомом стати до бою –
З полум’ям смертоносним,
I заступити собою
Свiт, що малий i дорослий.
/ М. Сингаïвський /
Спочатку з’являється заграва. Вона росте, розгоряється, i ось уже слiпучо-бiла
лавина котиться до мiста. Вогонь охоплює будинки, вулицi, спалахують автомобiлi.
Дерева чомусь займаються швидко, як свiчки, хоча зараз розпал весни… Вогняна
лавина котиться мiстом. Залишається лише потрiскана, наче в зморшках, земля.
Страхiття це сталося 26 квiтня 1986 року, коли на Чорнобильськiй АЕС вибухнув
четвертий блок. Ця трагедiя приголомшила весь свiт. На всiй планетi не було
байдужих до цiєï сумноï подiï, вона схвилювала всiх, вiдгукнулась
болем у серцях мiльйонiв. Iдуть i йдуть вантажi, йде допомога до Чорнобиля,
Прип’ятi. Вiдважними i героями, як вiдомо, не народжуються, ними стають. Деякi
пожежники виходили на дах егнергоблоку повторно. Усi вони знали, що борються з
вогнем в умовах небезпеки, але нiхто поста не залишав i продовжував бiй. На п’яту
годину ранку пожежу було лiквiдовано цiною життя вiдважних i безсмертних.
Чорнобиль став зловiсним знаком щонайсильнiших саморуйнiвних дiй людини,
найдраматичнiшою поразкою в ïï такому нерозумному протиборствi з
природою. З’явившись пiд знаком бiблiйноï “зiрки Полин”, той чорний Чорнобиль
став якщо не розплатою, то найсерйознiшою пересторогою нашому варварству та
легковажностi.
На цю страшну трагедiю вiдгукнулися в пресi письменники О. Гончар, Б. Олiйник, I.
Драч. Поезiя не мовчала. Майже одночасно з’явилися поеми Л. Горлача, С. Йовенко,
Б. Олiйника, I. Драча. Чорнобильська трагедiя. Цим все сказано. Гуде набат
тривоги, набат – вiсник бiди, але ж вiн не похоронний дзвiн, а заклик до дiï,
самовiдданоï, рятiвноï. Поклик рiшучий. Споконвiку велося: зачувши
набат, всi – i старi, i молодi – кидали все i йшли боронити отчий край. Живi –
вiдгукнiться!
I вiдгукнулись. Тема чорнобильськоï трагедiï знайшла вiдображення у
творчостi багатьох, ось вони: В. Яворiвський “Марiя з полином у кiнцi столiття”,
Ю. Щербак документальна повiсть “Чорнобиль”, Д.Павличко поезiя “Листок”, Б.
Олiйник поема “Сiм”, М. Лукiв поема “Бiль i пам’ять”, М. Сингаïвський
“Обпалена мужнiсть”, Л.Горлач поема “Зона”, С. Йовенко поема “Вибух”, I. Драч
“Чорнобильська мадонна”.
Реалiст i романтик, уïдливо iронiчний i трепетно нiжний, одне слово, Драч,
яким вiн є, створюючи надзвичайно своєрiдну поему “Чорнобильська мадонна”,
звiрявся, за його визначенням, з художнiми критерiями свiтового рiвня – “вiд
Рубльова до Леонардо да Вiнчi”. Пролог до поеми сповнений тривоги, вiдчаю i навiть
гнiву, та знайти слова, аби хоч трохи вiдтворити емоцiйне потрясiння, породжене
Чорнобилем, справдi, дуже важко:
Я заздрю всiм, у кого є слова.
Немає в мене слiв. Розстрiлянi до слова.
Мовчання тяжко душу залива.
Ословленiсть дурна i випадкова.
Для Драча пошуки слiв – це передусiм пошуки вiдповiдi на питання: “Що робити?”,
“Хто винен?” Поет розповiдає про чорнобильськi подiï крiзь призму iдеï
життя, що донедавна сприймалося, як вiчне i незнищенне, а сьогоднi пiдлягає
реальнiй загрозi знищення. У центрi розповiдi-болю доля жiнки-матерi, i висвiтлює
автор цю класичну гуманiстичну тему справдi своєрiдно, навiть несподiвано.
Схвильований, аж розпачливий, тон пролога змiнюється невигадливою розмовною
iнтонацiєю солдата будiвельного батальону, але те, про що розповiдає вiн, не
вкладається у рамки здорового глузду. Сюжет справдi фантастичний: щоранку на
пiщаних дюнах будiвельники бачать слiди босих нiг, що ведуть до четвертого блоку.
Розшуки, вистереження не дали нiяких результатiв.
От проява непевна яка!
Може, мати iшла в саркофаг?
До Валерiя Ходемчука?
“Хрещатицька мадонна”, яка несе в руках “сплетене нiщо…” – чи не є вона символом
людства, що пiдписало собi смертний вирок?
Поема має два чiтко виражених плани. Перший – складається з низки портретних
етюдiв, створених пiд безпосереднiм враженням вiд побаченого на власнi очi. Це
“Стара бабуся в целофанi”, що потайки випаса в зонi корову – видиво кумедне i
надто страшне, “знак людськоï незахищеностi, бездуму. Ескортована пiд руки з
ураженого оберегу стара жiнка цiлує квiтку “прямо в стронцiй” – нiщо не може
вiддiлити ïï вiд землi, вiдлякати, навiть смерть. Вона єдина iз землею,
живе тiльки з нею, а нi – помирає. Це i iмiтатор войовничоï порядностi,
великий учений, високий керiвник, який мало думав про людей, вганяючи атомний
гiгант у джерельне серце Приднiпров’я. Це – солдат i генерал, трактористка,
грубувата, вироблена постать якоï зiгрiта гумором. Це – напiвбожевiльна мати
на Хрещатику, приголомшений трагедiєю фiзик. Другий план – це лiро-фiлософськi
роздуми поета, який у творчих муках шукає достовiрних фарб, рiвновеликих
трагедiï. I. Драч звинувачує, засуджує, закликає здерти з душi лiд
байдужостi, безвiдповiдальностi, недбальства, цинiзму:
Пучками голими
З душi здираю лiд…
Як ранить пучки чи…
Як душу тяжко ранить…
Автор закликає всiх до самооцiнки, до цього закликає час, усiх, не тiльки вчених:

Хоч засторогу я несу гiрку,
Не каменую Чесний Храм Науки…
Благає поет: хоч зараз не виявляти поспiху, коли вiн уже призвiв до таких болiсних
помилок i прорахункiв. Блискучий фiнал поеми. Драч нещадний i суворий, вiн не
шукає оптимiстичних альтернатив, не намагається “пiдсолодити” правду жорстоку i
очевидну:
Хто ж там, сиву, посмiє займати?
Сiль пiзнання – це плiд каяття…
Несе сива чорнобильська мати
Цю планету… Це хворе дитя!..
Рiк – мить в iсторiï людства, рiк не дуже великий строк i в життi
будь-якоï людини. Але за такий рiк, чорнобильський, ми стрiмко подорослiшали,
подорослiшали на цiлу епоху, ми стали вимогливiшими до самих себе, до тих, у
чиïх руках людське iснування i доля природи. На жаль, життя свiдчить, що
психологiя людини перебудовується чи не найповiльнiше, що благодушшя – це набагато
стабiльнiший стан, анiж тривога i занепокоєнiсть. Саме цi нездоланнi мури штурмує
своєю поемою I.Драч. Нам, жителям Украïни, з висоти 15-лiття
чорнобильськоï трагедiï належить прагнути, щоб подiбне лихо не спiткало
нас бiльше нiколи, щоб ця страшна подiя була останньою у нашому життi, нехай
чорнобильським дзвоном пам’ятi вiдлунюється у серцi кожного.






Схожі твори: