Головна Головна -> Твори -> Iз забуття

Iз забуття




Ї в безсмертя: письменники
Їрозстрiляного вiдродження
Ї.
ЇРозстрiляне вiдродження
Ї
Ї це лiтературно-мистецьке поколiння 20-х – початку 30-х рр., яке дало
високохудожнi твори у галузi лiтератури живопису, музики, театру i яке було
знищене бiльшовицьким тоталiтаризмом. Украïнська творча iнтелiгенцiя 20-х
рр. вперше за останнi 300 рокiв зробила героïчну спробу пiдвестися з колiн,
випростатися i гiдно явити перед свiтом свою культуру. Роздратована стiйкiстю
опору, Москва пустила в хiд найганебнiшi засоби.
ЇНам треба украïнську iнтелiгенцiю поставити на колiна, це наше завдання i ми
його виконаємо: кого не поставимо
Ї перестрiляємо
Ї,
Ї так сформулював завдання комунiстичноï партiï один iз ïï
вiрних членiв. Результати вiдомi
Ї з 259 украïн-ських письменникiв, якi друкувалися у 1930 р., пiсля 1938р.
друкувалися тiльки 36 (своєю смертю померли лише 7 письменникiв). За приблизними
пiдрахунками Юрiя Лаврiненка, одного з небагатьох дiячiв украïнського
вiдродження, якому вдалося виïхати на Захiд (йому належить термiн

Їрозстрiляне вiдродження
Ї), у 30-х рр. було винищено 80% творчоï iнтелiгенцiï.
Лiтература
Їрозстрiляного вiдродження
Ї позначена надзвичайним багатома-нiттям стилiв i жанрiв. З великою енергiєю у
лiтературi тодi працювали С. Єфремов, М. Зеров, М. Хвильовий, М. Кулiш, Г.
Косинка, М. Драй-Хмара, П. Филипо-вич, Д. Фалькiвський, М. Семенко, В.
Свiдзинський та iн.
В iсторiï украïнськоï лiтератури важко переоцiнити значення
творчостi Миколи Зерова, який очолював гурт неокласикiв. Головне, що об’єднувало
неокласикiв (до них належали, крiм М. Зерова, М. Рильський, М. Драй-Хмара, П.
Филипович, О. Бургардт),
Ї це глибока повага до мистецьких традицiй, розумiння краси як гармонiï
рацiонального й чуттєвого. За життя М. Зерова вийшла одна збiрка його вiршiв

Ї
ЇКамена
Ї (Камена у давньоримськiй мiфологiï
Ї богиня, покровителька наук, мистецтва). Неповторнiсть i принаднiсть творiв
Зерова в тому, що вони єднають сучаснiсть поета з античнiстю, середньовiччям.
Лiричний герой його поезiй вiдчуває дихання всiх епох людськоï
цивiлiзацiï, i сам належить усiм ïм, беручи з кожноï епохи все
найкраще. Творив М.Зеров у традицiйних свiтових формах: сонетi, олександрiйському
вiршi, елегiйних дистихах. У сонетi
ЇОбри
Ї немов воскрешаються часи VI столiття, коли овари (обри) силою i жорстокiстю
збирали величезну данину з слов’янських поселень. М. Зеров переосмислює часи
воєнного комунiзму, коли з селянських комор вимiталось геть усе, що в них було. На
початку сонета
Ї картина веселоï украïнськоï весни, ïй протиставлена,

Їнемов казковий змiй
Ї, безкiнечна ватага сiльських возiв, що суне шляхом. Це вивозять з села хлiб
новочаснi обри.
До кожного твору Зерова можна скласти науковий коментар, що в кiлька разiв
перебiльшить сам твiр. Свiт i образи, якi творить поет, гармонiйнi, вивершенi,
елегантнi. М. Зеров творить особливу поезiю
Ї iнтелектуальну, елiтарну, яка
Їнiби конденсує iсторичний досвiд культури
Ї (С. Бiлокiнь), Перекладацька дiяльнiсть М. Зерова продовжувалась буквально до
остаïшiх днiв його життя. На Соловках в жорстоких умовах концтабору, праця
над перекладом
ЇЕнеïди
Ї Вергiлiя стала опертям для його духу. Твори Байрона, Петрарки, Ронсара, Беранже,
Боллера зазвучали по-украïнськи завдяки його невсипущiй працi.

Найвидатнiшим новелiстом 20-х рр. став Григорiй Косинка. У його творчiй спадщинi
спостерiгаємо особливо виразне вiдтворення iмпресiонiстичного стилю
(iмпресiонiстична манера лiтературного письма
Ї це витончене вiдтворення суб’єктивних, тобто особистих вражень та спостережень,
мiнливих почуттiв i переживань, коли образ складається наче з окремих
мо-заïстичпих частинок). М. Рильський писав:
ЇКосинчинi оповiдання… гарячi й трепетнi, як те життя, по свiжих слiдах якого
вони писалися
Ї. Тематично творчiсть Косинки тiсно пов’язана з проблемами пореволюцiйного села.
В. Стефаник називав письменника
Їсвоïм сином
Ї. Уже перша збiрка новел письменника
ЇНа золотих богiв
Ї (1922 р.) засвiдчувала, що вiн не збирався бути речником якоïсь однiєï
полiтичноï тенденцiï. Як художник
Ївiд Бога
Ї, Косинка виступає водночас i
Їза всiх
Ї, i
Їпроти всiх
Ї. Найпослiдовнiшим вiн виявився в утвердженнi думки, що революцiйний переворот i
доба пiсля нього
Ї це велика драма народу, як, наприклад, у новелi
ЇНа золотих богiв
Ї. Композицiйне новела складається з двох частин. У першiй змальовано жорстокий
бiй украïнських селян з вiйськом
Їзолотих богiв
Ї
Ї бiлогвардiйцями, який триває вже третiй день. Вiдчайдушне б’ється якась

Їневiдома сила
Ї, що вивiльнилась
Їз грудей селянських
Ї. У другiй частинi бачимо руïну, котра залишилась замiсть квiтучого села,
спаленого бiлогвардiйцями
Ї
Їцiлi вулицi викошено вогнем-косою
Ї. Помутився розум у матерi Сеньки-кулеметника. Хата згорiла. Троє дiтей загинуло
у полум’ï, а старшого вбито. Подiï у новелi зображуються у чорнiй i
червонiй тональностi. Картина бою послiдовно витримана в колоритi кровi. У другiй
частинi чорна барва посилюється, поглинаючи навiть червону: на мiсцi бою

Їлишилась чорна руïна
Ї. Насичена звукова панорама битви у другiй частинi змiнюється зловiсною тишею, в
якiй звучить моторошний спiв Сеньчиноï матерi. Пiсня
Їстеряноï
Ї жiнки на чорнiй руïнi, на догоряючому попелищi передає пiк народноï
трагедiï.
Тема землi
Ї наскрiзна у новелах Г. Косинки
ЇЗа земельку
Ї,
ЇПострiл
Ї,
ЇПолiтика
Ї,
ЇЗмовини
Ї та iн.
Своєрiдне ядро
Їрозстрiляного вiдродження
Ї, лiдером якого був М. Хвильо-вий, становили поет П. Тичина, драматург М. Кулiш,
режисер Лесь Курбас, кiномитець О. Довженко, художник Ю. Нарбут, композитор М.
Леонтович та iн.






Схожі твори: