Головна Головна -> Твори -> Життя й героïчна смерть Олени Телiги

Життя й героïчна смерть Олени Телiги




Украïну може врятувати новий тип
украïнця, що вмiє жити, творити
i вмирати для своєï нацiï.
О. Телiга
Скiльки в собi поєднала витончена i яскрава поезiя Олени Телiги: мужнiсть у
боротьбi за Украïну i жiночу нiжнiсть, протест проти мiщанства i вишуканiсть,
лiричний артистизм i громадянську пристраснiсть! Це дивне рiдкiсне поєднання
позначило талант жiнки, яка знайшла свiй шлях, щоб залишитися на ньому своïм
життям, а потiм
Ї останнiм словом, поглядом, подихом…
Цей шлях вимiром у тридцять п’ять рокiв був яскравим i нелегким водночас: злети i
падiння, туга i радiсть
Ї не було тiльки спокою. Поетесi випала доля, яка провела ïï вiд
напруженого пошуку своєï Украïни до виборення незалежностi рiдноï
краïни:
Заметемо вогнем любовi межi,
Перейдемо убрiд бурхливi води,
Щоб взяти повно все, що нам належить,
I злитись знову iз своïм народом.
Юнi роки життя, сонячнi та безжурнi, навiювали ïй мрiï про свiт
романтичний, чистий, красивий. Та ось
Ї перший переломний момент: 1923 рiк, пiша дорога вiд Вiнницi до Кам’янця-Подiльського
(пiсля арешту в дорозi та щасливого звiльнення). Раптом серед украïнських
полiв дало себе знати оте глибинне, пiдсвiдоме “я”, що поєднує тебе нацiональними
коренями (народжена в Петербурзi, Олена до цього часу мало цiкавилася
украïнськими витоками свого родоводу).
Другим поворотним моментом стала рiзка вiдсiч росiйським монархiстам на ïх
глузування з украïнськоï мови: “Та собача мова
Ї моя мова!” Олена усвiдомлює, що Украïна
Ї не тiльки земля, а й нацiя, i духовним стрижнем кожноï людини має бути
нацiональна самосвiдомiсть. Щоб донести це переконання до спiввiтчизникiв, замало
гасел та дискусiй. Тут потрiбна активна боротьба за побудову Украïнськоï
держави патрiотичними силами.
Зустрiч у 1939 роцi з Олегом Ольжичем стала третiм поворотним пунктом у життi
Телiги: починається активна спiвпраця в культурнiй рефентурi, яку вiн очолював в
ОУН! Коли Радянський Союз вступив у Другу свiтову вiйну, поетеса повертається в
Украïну, щоб пробуджувати в народу нацiональну свiдомiсть, згуртовувати нацiю
для побудови Украïнськоï держави. Яку ж силу духу потрiбно мати, щоб не
тiкати вiд вiйни, а добровiльно йти в ïï вогонь!..
У цьому вогнi вона згорiла, як багато тих невiдомих, безiменних, якi знищувалися
упродовж вiкiв тiльки тому, що були iншими, несли у свiт незвичайне, незрозумiле i
прекрасне.
Шлях Олени Телiги насправдi був намiчений сонцем i вiтрами, якi дарували змiни i
надiï. Мрiï та сподiвання жили в душi Олени до останнього подиху, коли
21 лютого 1942 року фашисти розстрiляли поетесу в Бабиному Яру, звинувативши
ïï в зневажливому ставленнi до гiтлерiвськоï влади. Та Олена Телiга
жива в пам’ятi вдячних спiввiтчизникiв, у своïх книжках, що вийшли посмертно
(“Душа на сторожi”, 1946; “Прапори духу”, 1947; “На чужинi”, 1947; збiрник “Олена
Телiга”, 1977). I вона залишиться живою назавжди, бо “палила серце в хуртовинi
снiжнiй”, “купала душу у холоднiй зливi” i безмежно любила свою Украïну.






Схожі твори: