Головна Головна -> Твори -> Неоромантизм поезiï Олени Телiги

Неоромантизм поезiï Олени Телiги




Романтизм як лiтературна течiя виник на початку ХIХ сторiччя, але вiдновився через
сто рокiв у оновленiй формi -неоромантизму. З самого початку головними темами
романтизму були протиставлення мрiï i дiйсностi, буденного та
героïчного, надзвичайного. Романтики зображу вали винятковi, особливi
характери, що розкривалися у надзвичайних обставинах, але якщо власне романтизм
часто грiшив вiдривом вiд дiйсностi, прагненням зобразити екзотичнi й навiть
фантастичнi ситуацiï, змальованi химерними, контрастними i яскравими фарбами,
представники неоромантизму описували тими ж засобами дiйснiсть першоï
половини ХХ столiття, насичену реальними революцiйними перетвореннями, вiйнами,
боротьбою. Великi, надзвичайнi подiï вiдбувалися на очах поетiв i
письменникiв, ïх не треба було переносити в потойбiчний свiт, iсторичне
минуле або у далекi краïни. Бiльше того – значна частина митцiв безпосередньо
брала участь у боротьбi, а не лише оспiвувала борцiв, що, природно, створювало
реалiстичнiсть через справжнє знання теми.
Початок будь-якоï iсторичноï буремноï доби мимоволi пробуджував у
людях мрiï i надiю, вимагав не лише рацiонального, а й емоцiйного трактування
того, що вiдбувалося. Але, крiм бiльшоï наближеностi до дiйсностi,
неоромантизм мав ще одну суттєву вiдмiннiсть вiд течiï-попередника: полiтичне
зумовлення, що розкидало естетично близьких митцiв по рiзних таборах –
“революцiйноï романтики”, що iдейно грунтувалася на своєрiдному месiанiзмi
свiтовоï пролетарськоï революцiï, та неоромантизму
нацiонально-визвольноï боротьби, що набув розквiту трохи пiзнiше: напередоднi
й пiд час Другоï свiтовоï вiйни.
Особливе мiсце посiдає у цьому напрямi “Празька школа” украïнських
письменникiв, учасниками якоï були такi яскравi митцi, як Євген Маланюк,
Олекса Стефанович, Юрiй Драган, Олег Ольжич, Юрiй Липа та Олена Телiга.
Неоромантичнi засади пiдсилювалися у цiєï групи синтезом символiстичних,
iмпресiонiстичних i реалiстичних засобiв поетичного творення.
Творчiсть О. Телiги вирiзнялася серед творчостi iнших представникiв “Празькоï
школи” особливою темою, яку можна назвати “кохання i боротьба”, або “чоловiк i
жiнка у боротьбi”.
Цей мотив виник не випадково: його покликала до життя бiографiя самоï Олени
Телiги. Ця жiнка, що у дитинствi не знала навiть украïнськоï мови, пiсля
одруження стала одним з видатних дiячiв украïнського нацiонально-визвольного
пiдпiлля i загинула у боротьбi з нiмецьким фашизмом. Хто сказав, що великi почуття
лишилися у сивiй давнинi? Кохання привело О. Телiгу до боротьби, та залишилося в
ïï творчостi назавжди.
Їï вiршi мають автобiографiчний елемент, але не зводяться до
автобiографiï. Скорiше це розмiрковування над ролями чоловiкiв i жiнок, що
пристали до боротьби, якi, на думку О. Телiгi, не однаковi:
Бо ми лише жiнки. У нас душа криниця,
З якоï ви п’єте: змагайся i крiпись.
Iнакше кажучи, на ïï думку, призначення жiнки – морально пiдтримувати
чоловiкiв-борцiв, надихати ïх на боротьбу, а вже потiм брати у нiй участь
особисто, бо саме життя не дозволяє iз спокiйною совiстю обмежуватися
господарством i звичними “жiночими обов’язками”:
Що нам щастя солодких звичок
У незмiнних обiймах дому –
Може завтра вже нас вiдкличе
Канонада грiзного грому.
Чоловiки мають бути першими, ïхня справа – вiдкривати новi шляхи й ставати до
бою, бути першопрохiдцями боротьби, подавати приклад. Та це не означає, що жiнки
лишаються пасивними:
Ми ж, радiстю життя вас напоïвши вщерть –
Без металевих слiв i без зiтхань даремних
По ваших же слiдах пiдемо хоч на смерть!
Отже, розмежування ролей, але водночас i єднiсть в iм’я спiльноï iдеï –
визволення Батькiвщини. Боротьба майже така сама, але й iнша: в нiй менше
жорстокостi, бiльше жертовностi та натхнення, менше кровi та бiльше мрiï,
романтики у кращому значеннi цього слова, бiльше свiтла. Цим, насамперед, i
приваблює поезiя Олени Телiги: чуттєва, емоцiйна, але позбавлена манiрностi та
“зiтхань даремних”. Не кожен здатен зберегти гуманнiсть у вирi боротьби, але
Телiзi це вдалося.
А душа вклоняється просторам,
I землi за свiтлу радiсть – жить!
Мабуть, саме така боротьба, надзавданням якоï є не лише величнi здiйснення, а
життя, прекрасне i свiтле, гiдна того, щоб iснувати у душах людей. Тому не треба
забувати, звертаючись до поезiï нацiонально-визвольноï боротьби, про
вiршi Олени Телiги, як про гуманнiсть, збережену в часи непримиримостi й
вимушеноï жорстокостi. Нiколи не варто забувати про свiтло i радiсть життя.






Схожі твори: