Головна Головна -> Твори -> Мужнiсть i стiйкiсть лiричного героя у нерiвнiй боротьбi зi злом i неправдою (на прикладi поезiï Василя Стуса).

Мужнiсть i стiйкiсть лiричного героя у нерiвнiй боротьбi зi злом i неправдою (на прикладi поезiï Василя Стуса).




У В. Стуса є прекраснi слова про поета:
ЇПоет
Ї це людина. Насамперед. А людина
Ї це добродiй
Ї. Коли ж довкола тебе зло, сваволя, наруга i беззаконня, то ти
Ї людина-добродiй
Ї мусиш протистояти злу. I В. Стус протистояв злу. За його крилатими словами

Ї вчинки, за ними
Ї
Їдорога болю
Ї, невизнання, ув’язнення, брежнєвськi табори. В. Стус мужньо перенiс всi
випробування долi i
Їв смертi повернувся до життя
Ї.
Його лiрика
Ї одкровенна розмова добровiльного вигнанця, полiтв’язня, який до кiнця був
переконаний в тому, що правда i добро здолають зло. Розумiв поет й iнше: без
боротьби у державi
Їнапiвправди, напiвпiтьми
Ї добро не восторжествує.
Фiлософiя життя i смертi не є позою поета i вiн переконав нас у цьому осо-бистим
прикладом, повернувшись на Батькiвщину в трунi.
Без каяття, чесно пронiс вiн свiй хрест, не похитнувся нi перед суддями, нi перед
стражданням. Пiдсумовуючи пережите, В. Стус писав:
ЇЯк добре те, що смертi не боюсь я i не питаю, чи тяжкий мiй хрест, що перед вами,
суддi, не клонюся в передчуттi недовiдомих верств, що жив, любив i не набрався
скверни, ненавистi, прокльону, каяття…
Ї.
Таке сходження на Голгофу гiдне подиву. Та для В. Стуса важлива не слава заради
слави. Його стiйкiсть у неймовiрно важких таборових умовах пiдкреслю-вала
правильнiсть обраного шляху, вселяла вiру iншим у можливiсть перемоги. Тому
ув’язнення не зламало духу поета, не поставило його на колiна. Навпаки, з кожним
днем вiн ставав все бiльш фiзично загартованим, ше краще усвiдомлював свою мiсiю
борця проти тоталiтарноï системи.
У творах В. Стуса в’язничного перiоду немає конкретних випадкiв соцiальноï
кривди чи зла. Лiричний герой поета пiдноситься над особистими прорахунками iз
суспiльством. Навiть у вiршi, присвяченому пам’ятi художницi Алли Горськоï,
яка стала жертвою кадебiстськоï жорстокостi, В. Стус пiдноситься над власним
болем за втраченим другом. Передає його як бiль всiєïу чорнiй стужi сонце
Украïни…
Ї. До власноï музи тут лише єдине благання:
ЇЯрiй, душе! Ярiй, а не ридай!
Ї
Автор висловлює думку, що час
Їмолитов i сподiвань
Ї на добро, поряднiсть, чеснiсть минув. Украïна, на думку поета, нiколи не
стане демократичною держа-вою вiльних громадян, нацiональне свiдомих патрiотiв,
якщо лише пасивно вболi-вати над власною недолею. Мужнi духом повиннi приймати
хресну дорогу протистояння i боротьби. Глибока любов до Украïни, прагнення
бачити ïï вiльною поглиблювали вимогливiсть поета до спiввiтчизникiв
брати на себе вiдповiдальнiсть за долю держави. Ганебна мовчанка осмислюється
поетом як великий грiх.
Без сумнiву, фiзичнi страждання В. Стуса у снiгах Сибiру, тюрмах i таборах
Мордовiï були безмежними. Його виснажувала виразка шлунку, яка
загострю-валася в умовах в’язничного життя, та карцернi випробовування, яким
пiддавали не раз непокiрного тюремному режимовi поета. Та вiн здолав неподоланне.
Вороги вбили його фiзично, але героïчний чин його духу приборкати не зумiли.
Адже поетовi байдуже було, що буде з його власним життям, коли йшлося про духовнi
iдеали. З цього приводу вiн писав:
Ї…я вiдчуваю власну смерть живою, як i загибель сам о вороттям
Ї. Вiн щодня був готовий гiдно зустрiти смерть, хоча за життя боровся активно. В.
Стуса бiльше турбував стан власноï душi. Нацiональна свiдомiсть, голос духу
засвiдчували його усвiдомлений патрiотизм
Поет вiрив у своє повернення на Батькiвщину. Важливим для нього було те, що вiн
зможе чесно подивитися Їй у вiчi, як син, який до кiнця виконав свiй
обов’язок.






Схожі твори: