Головна Головна -> Твори -> СТУС ВАСИЛЬ БІОГРАФІЯ

СТУС ВАСИЛЬ БІОГРАФІЯ




(1938-1985)
Народився в с. Рахнiвка Гайсинського району на Вiнниччинi. Навчався в
педагогiчному iнститутi м. Сталiне, в аспiрантурi iнституту лiтератури

АН УРСР iм. Т. Г. Шевченка. Упродовж життя змiнив багато професiй: вчителював на
Кiровоградщинi й Донеччинi, працював на шахтах, був будiвельником, кочегаром,
iнженером у конструкторському бюро тощо. У1965 р. був вiдрахований з аспiрантури
за виступ протесту в киïвському кiнотеатрi “Украïна”. У1972 р.

Ї арештований та засуджений до п’яти рокiв таборiв та трьох рокiв заслання,
вiдбував покарання в Магаданський областi. У 1980 р. засуджений вдруге, засланий
до Пермського краю. Рiк перебував у камерi-одиночцi. Помер в карцерi. У 1989 р.
Прах Стуса було перевезено до Києва i поховано на Байковому цвинтарi.

Василь Стус
Ї людина героïчноï й трагiчноï долi. Усе життя присвятив боротьбi
за права особистостi в тоталiтарному суспiльствi. У його поезiях вiдбито
настроï любовi, до рiдного краю, туги за ним, уболiвання за долю Украïни
й ïï народу, вiра в краще майбутнє. Лiричний герой вiршiв

Ї незламна, сильна людина, що, проходячи через важкi випробування, залишається
духовно цiлiсною. Збiрки поезiй В. Стуса за його життя видавалися або за кордонами
СРСР, або у “самвидавi” (нелегально): “Круговерть” (1968), “Зимовi дерева” (1970),
“Палiмпсести” (1972-1979) та iншi.
Украïна в життi i творчостi Василя Стуса
…Ми ще повернемось,
обов’язково повернемось,
бодай
Ї ногами вперед,
але: не мертвi,
але: не переможенi,
але: безсмертнi.
В. Стус
Справжнiми поетами народжуються. Неможливо вивчитися нi на Шевченка, нi на
Шекспiра. Доля сама обирає митцiв. А чи здатнi вони оцiнити цей дар, скористатися
ним уповнi, чи здатнi, якщо потрiбно, пiти тернистими шляхами генiя? Iсторiя має
приклади того, як обдарованi особистостi з тих чи iнших причин занедбали свiй
талант, iшли на компромiси iз совiстю, ставали “придворними спiвцями”.

Василь Стус був не тiльки генiальним поетом, вiн став свiдомим борцем за правду й
права людини, одним iз найактивнiших дiячiв дисидентського руху. Йото судили як
полiтичного злочинця: за непокiрнiсть радянськiй владi, за поезiï, що таємно
розповсюджувалися в рукописних варiантах. Вiн вiдчайдушно не здавався:
протестував, писав листи до КДБ, ЦК КПУ, в яких засуджував порушення прав людини в
СРСР, вiдверто вголос висловлював своï думки. А вдома на нього чекали
дружина, мати, маленький син. Я ставлю собi питання: чи варто було платити за
боротьбу власним життям? Невже не можна було змовчати, стерпiти, скоритися?

Для нас, сучасних пiдлiткiв, життєва позицi” Василя Стуса видається дивною.
Мабуть, тому, що кожен цiнує передусiм своє, особисте, а громадськi iнтереси
вважає чимось несуттєвим, другорядним. Але чи мали б ми право на вiльний вибiр,
свободу слова, чи могли б спiлкуватися з людьми iнших краïн, перетинати
кордони держави, повно пiзнавати свiт i життя, якщо у свiй час не було б таких
людей, як Василь Стус? Мабуть, нi.
Не менш унiкальною, нiж доля поета, видається менi його творчiсть. Вiршi Стуса не
може читати пересiчний читач: вони потребують певного iнтелектуального рiвня, що
дозволяє ïх повно зрозумiти. Але, мабуть, кожен, хто вiзьме в руки книгу з
творами Стуса, не зможе не вiдчути почуття, вкладенi в чiткi, суворi рядки: бiль,
страждання, порив, заклик. У вiршi “Господи, гнiву пречистого” автор говорить про
власну силу i незламнiсть: “Де не стоятиму
Ї вистою”. Вiн показує свою непiдвладнiсть обставинам, непорушнiсть принципiв за
жодних умов. Тiльки так можна зберегти моральну повноцiннiсть. У Боговi та матерi
вiн бачить духовних провiдникiв, котрi визначають внутрiшнє обличчя людини. Адже
для двобою з державою смертi потрiбна незаплямована душа. Сила народжується у
випробуваннях. Лiричний герой протидiє внутрiшнiй слабкостi (“тузi”), щоб не
зрадити духовному покликанню (бути таким, яким “мати вродила”), вiн сприймає
трагiчнi обставини iснування (“бiду”) як спосiб вироблення внутрiшньоï сили.

У поезiï “Посоловiв од спiву сад” духовне начало виражене в образах саду та
небокраю, свiтлi свiчки, образi матерi. Пiд впливом прекрасного поет
розкрiпачується, стає здатним на творчiсть, де здобуває внутрiшню свободу, духовне
самовираження (вiри “без титла”
Ї тобто без обмежень).
У вiршi “О земле втрачена, явилася” Батькiвщина бачиться лiричному героєвi
загубленим раєм. Пристановищем для тiла й духу. Першi строфи нагадують молитовне
прохання: герой шукає духовноï опори в поверненi “у днi забутi”

Ї це джерело сили у життєвих випробуваннях колiр i почуття, звук i колi, свiтло i
тiнь переплiтаються в цьому творi: “райдуга голосiв”, “синi ниви, в сум пойняти”,
“мосяжний перегук джмелiв”. Iдея вiрша, на мою думку така: в розлуцi з рiдною
землею по-справжньому розкривається ïï сутнiсть, значення в життi.

Земля, де народився, i є справжнiм раєм для людини, що перебуває далеко вiд
неï.
Найбiльше сподобалася менi поезiя “Крiзь сотнi сумнiвiв я йду до тебе

Ї”:
Крiзь сотнi сумнiвiв я йду до тебе,
добро i правдо вiку. Через сто зневiр.
Моя душа запрагла неба…
Адже мета життя кожного з нас
Ї “iти до добра i правди”. Автор говорить нам: хто обрав цей шлях, не повинен
спинятися, треба йти, дерзати, “прагнути неба”.
“Украïна є вiссю, навколо якоï обертається вся поезiя В. Стуса”,

Ї так точно визначив тематику творчостi митця М. Рильський. Украïна була
частиною душi поета, тому в останнi роки єдиною мрiєю В. Стуса було повернення на
Батькiвщину. “Ми ще повернемось”,
Ї обiцяв вiн спiввiтчизникам. Вiн повернувся в Украïну пiсля своєï
смертi “не переможений, але: безсмертний”, безсмертний у своïй
творчостi.






Схожі твори: