Головна Головна -> Твори -> У чому змiст назви новели Василя Стефаника “Камiнний хрест”?

У чому змiст назви новели Василя Стефаника “Камiнний хрест”?




Iз кiнця XIX столiття провiдне мiсце в лiтературi посiдає тема емiграцiï
украïнцiв до Америки. Нестатки, неможливiсть заробити на прожиття гнали
робiтникiв, селян, iнтелiгенцiю в далекий край.
У родинi Василя Стефаника теж постало питання про емiграцiю найстаршого сина
Семена. Письменник у цiй справi звернувся за порадою до свого товариша Мирослава
Урчана, i той з Канади вiдповiв, що закордонне благополуччя показне: у краïнi
економiчна криза, сила-силенна безробiтних, робiтники перебувають у великiй
нуждi. Та найгiрше живеться iнтелiгенцiï
Ї людям совiсливим i порядним. Поïздку вiдклали, але думки про причини
емiграцiï не покидали Стефаника, адже вiн був свiдком масового вiд’ïзду
украïнцiв за кордон.
У новелi “Камiнний хрест” Стефаник одразу знайомить читача з уже лiтнiм, зiгнутим
тяжкою роботою селянином-бiдняком Iваном Дiдухом, якого по-вуличному прозивали
Переламаним. Вiд батькiв у спадок йому дiстався клапоть землi на високому горбi, з
якого веснянi зливи змивали родючий Aрунт.
Дiдух мав одного коня i вiзок. “Коня запрягав у пiдруку, сам себе, у борону…”,
i на обох вiд страшноï напруги жили виступали, як ланцюги iз синьоï
сталi. Коли кiнь був не в змозi пiднiматися на той горб, Iван сам мiшками носив
гнiй на гору. Щоб тiльки мати шматок чорного хлiба, селянин не просто
надривається, а мордується на тяжкiй роботi.
Сини i жiнка умовили Iвана Дiдуха продати своє убоге господарство i виïхати
до Канади. Селянин перестав бути хоч i убогим, але господарем, i вiн кам’янiв вiд
горя, прощаючись з добрими сусiдами, хатою, пiщаним горбом. На той горб вiн собi
“хресток камiнний поклав”, як покiйниковi на могилу. Iван розумiє, що полишає
рiдну землю назавжди, i щоб залишити по собi на Батькiвщинi хоч якусь згадку,
ставить камiнний хрест на горбi, у якому похована його сила, молодiсть, сподiвання
на краще життя. Пiд цим хрестом селянин ховав своє серце, свою душу.

У багатьох захiдноукраïнських селах залишилися такi хрести. Вони й досi
бовванiють на узвишшях, i негода, дощi, вiтри не в змозi знищити цi трагiчнi
символи людського горя i недолi.






Схожі твори: