Головна Головна -> Твори -> IДЕЯ БЕЗСМЕРТЯ Й ТОРЖЕСТВА ПРАВДИ В РОМАНI М. П. СТЕЛЬМАХА “ПРАВДА I КРИВДА”

IДЕЯ БЕЗСМЕРТЯ Й ТОРЖЕСТВА ПРАВДИ В РОМАНI М. П. СТЕЛЬМАХА “ПРАВДА I КРИВДА”




Багатогранне творче обдарування М. Стельмаха найповнiше втiлилося в рома-нах про
долю украïнського села на зламних iсторичних етапах XX столiття. Його тво-ри
приваблюють вiрою в людину, турботою про майбутнє. Погляд письменника про-низує
глибини народного життя. Стельмаха хвилювала й надихала гостра боротьба мiж
воïнами правди i приспiшниками кривди. I хоч кривда часом пiдступно i боляче
ранить людину, те свiтле i справедливе, яке завжди захищає i обстоює народ,
неминуче перемагає.
У романi ми бачимо два табори, якi зiткнулися в борнi. Марко Безсмертний та його
товаришi уособлюють у собi чисте свiтосприйняття, непереможне бажання наро-ду жити
справедливо, нiкого не ображаючи. Подiï вiдбуваються в останнi роки вiйни та
перше повоєнне лiто. Це був важкий час для украïнського села. Напiвголодне
iсну-вання накладалось на постiйнi утиски з боку влади, представники якоï не
вiдзначались поряднiстю- Марко Безсмертний, повернувшись з фронту, натрапляє на
жорстокiсть, лицемiрство i користолюбство. I тодi вiн стає на захист чистоти
взаємин мiж людьми, честi та совiстi хлiбороба.
Роман “Правда i кривда” починається з “Заспiву”, в якому змальовано бiй
ра-дянських вiйськ з фашистами. Смертельно поранений Марко Безсмертний не залишає
поля бою. “Топчу фашизм! Топчу фашизм!”
Ї хотiв сказати Марко, але його слова були такими кволими, що не могли розтулити
уст”. Такий початок дає впевненiсть, що в рiдному селi вiн продовжить свiй бiй з
кривдою.
Пiсля одужання Марко Безсмертний повертається додому. Вiн закоханий у при-роду i
вiдчуває себе ïï частиною. Навiть на полi бою, коли вмирав, не кров i
бруд вiйни приходили до нього, а напливала в празниковiй обновi сама земля. Це
свiтосприйняття Марка якоюсь магiчною силою привертає увагу читача до цiєï
постатi.
З дитинства хлопець вiдзначався загостреним почуттям справедливостi. I вiн
за-хищав ïï завжди, скрiзь i всюди, черпаючи силу в любовi до людей, до
життя. Вiн праг-не бачити цi риси в пiдростаючого поколiння, яке, безумовно, буде
щасливiше, нiж йо-го батьки. У розмовi з учителькою про те, чому слiд навчати
дiтей, Безсмертний гово-рить: “Найбiльше навчiть ïх любовi. З ненавистю,
злобою ми, старшi, якось покiнчи-мо. А дитячi сердечка мають бринiти любов’ю, наче
деревця весняним соком. Вчiть ïх людяностi, добру”.
Переживши нечуванi болi й страждання, надивившись смертi у вiчi i перемiгши
ïï, Безсмертний став ще чутливiшим до свiтлоï правди i
людськоï краси. Коли вiн поба-чив, як Антон Безбородько губить здоров’я i
материнство жiнок, змушуючи ïх в холоднiй водi мочити коноплi, Марко загнав
жорстокосердця самого в крижану воду.
Характер Марка розвивається протягом усього твору. Головне в його дiяльностi

Ї чесне служiння народу, правдi. Ще перед вiйною Безсмертний був звинувачений в
економiчнiй контрреволюцiï. Його заарештували за те, що вiн роздав
колгоспникам
зерно на трудоднi, тому що не мiг змиритись з тим, що люди, якi його вирощують,
ви-мушенi залишитися без хлiба.
Немало повоювати з кривдою довелося i Григорiю Заднiпровському, сiльському
вчителевi, однодумцевi Марка. Григорiй усе життя оре, сiє, воює i вчить дiтей
грамо-ти. З його розповiдi ми дiзнаємося про те, як вiн ловив зi своïм
товаришем скумбрiю, i хвиля занесла ïх до чужого берега. Друзi потрапили в
турецьку неволю. Витримав Григорiй усi муки, але зрадником не став. Вiдстоював
правду Заднiпровський i в роки вiйни, коли воював з фашистами в партизанському
загонi.
Яскраво змальованi в романi носiï кривди, якi отруюють iснування людей. Це
насамперед Антон Безбородько, Кисiль, Поцiлуйко. Вони не виступають привселюдно, а
пишуть анонiмки, нашiптують за спиною. Саме своïм лицемiрством i небезпечнi
цi героï. Поцiлуйко написав донос на Григорiя Заднiпровського, а Безбородько

Ї на Безсмертного, ïх протистояння уособлює одвiчну боротьбу правди з
кривдою. Праве дiло перемогло внаслiдок втручання вищих органiв влади, тому
виникає сумнiв чи можуть чеснi люди боротися з непоряднiстю i виходити
переможцями, не опускаючись до брудних методiв.
Нiколи не змовчить i дiд Євген, конюх, людина з критичним складом мислення, яка не
терпить несправедливостi. Особливо ж болiсно сприймає вiн те, що Безбородько,
Поцiлуйко та iншi людцi наживаються на колгоспному добрi, пиячать на громад-ськi
грошi, займаються марнотратством. В образi дiда Євгена автор втiлив вiкову
се-лянську мудрiсть, любов до працi, правди, добра i ненависть до всього
потворного у життi.
Конфлiкт, змальований М. Стельмахом,
Ї одвiчний. Кожне поколiння зустрiчається з кривдою. Але сила духу кращих людей
повинна перемогти. Хочеться вiрити, що це справдi так. Треба лише долучити i
своï зусилля до цiєï вiковiчноï боротьби.Багатогранне творче обдарування М. Стельмаха найповнiше втiлилося в рома-нах про
долю украïнського села на зламних iсторичних етапах XX столiття. Його тво-ри
приваблюють вiрою в людину, турботою про майбутнє. Погляд письменника про-низує
глибини народного життя. Стельмаха хвилювала й надихала гостра боротьба мiж
воïнами правди i приспiшниками кривди. I хоч кривда часом пiдступно i боляче
ранить людину, те свiтле i справедливе, яке завжди захищає i обстоює народ,
неминуче перемагає.
У романi ми бачимо два табори, якi зiткнулися в борнi. Марко Безсмертний та його
товаришi уособлюють у собi чисте свiтосприйняття, непереможне бажання наро-ду жити
справедливо, нiкого не ображаючи. Подiï вiдбуваються в останнi роки вiйни та
перше повоєнне лiто. Це був важкий час для украïнського села. Напiвголодне
iсну-вання накладалось на постiйнi утиски з боку влади, представники якоï не
вiдзначались поряднiстю- Марко Безсмертний, повернувшись з фронту, натрапляє на
жорстокiсть, лицемiрство i користолюбство. I тодi вiн стає на захист чистоти
взаємин мiж людьми, честi та совiстi хлiбороба.
Роман “Правда i кривда” починається з “Заспiву”, в якому змальовано бiй
ра-дянських вiйськ з фашистами. Смертельно поранений Марко Безсмертний не залишає
поля бою. “Топчу фашизм! Топчу фашизм!”
Ї хотiв сказати Марко, але його слова були такими кволими, що не могли розтулити
уст”. Такий початок дає впевненiсть, що в рiдному селi вiн продовжить свiй бiй з
кривдою.
Пiсля одужання Марко Безсмертний повертається додому. Вiн закоханий у при-роду i
вiдчуває себе ïï частиною. Навiть на полi бою, коли вмирав, не кров i
бруд вiйни приходили до нього, а напливала в празниковiй обновi сама земля. Це
свiтосприйняття Марка якоюсь магiчною силою привертає увагу читача до цiєï
постатi.
З дитинства хлопець вiдзначався загостреним почуттям справедливостi. I вiн
за-хищав ïï завжди, скрiзь i всюди, черпаючи силу в любовi до людей, до
життя. Вiн праг-не бачити цi риси в пiдростаючого поколiння, яке, безумовно, буде
щасливiше, нiж йо-го батьки. У розмовi з учителькою про те, чому слiд навчати
дiтей, Безсмертний гово-рить: “Найбiльше навчiть ïх любовi. З ненавистю,
злобою ми, старшi, якось покiнчи-мо. А дитячi сердечка мають бринiти любов’ю, наче
деревця весняним соком. Вчiть ïх людяностi, добру”.
Переживши нечуванi болi й страждання, надивившись смертi у вiчi i перемiгши
ïï, Безсмертний став ще чутливiшим до свiтлоï правди i
людськоï краси. Коли вiн поба-чив, як Антон Безбородько губить здоров’я i
материнство жiнок, змушуючи ïх в холоднiй водi мочити коноплi, Марко загнав
жорстокосердця самого в крижану воду.
Характер Марка розвивається протягом усього твору. Головне в його дiяльностi

Ї чесне служiння народу, правдi. Ще перед вiйною Безсмертний був звинувачений в
економiчнiй контрреволюцiï. Його заарештували за те, що вiн роздав
колгоспникам
зерно на трудоднi, тому що не мiг змиритись з тим, що люди, якi його вирощують,
ви-мушенi залишитися без хлiба.
Немало повоювати з кривдою довелося i Григорiю Заднiпровському, сiльському
вчителевi, однодумцевi Марка. Григорiй усе життя оре, сiє, воює i вчить дiтей
грамо-ти. З його розповiдi ми дiзнаємося про те, як вiн ловив зi своïм
товаришем скумбрiю, i хвиля занесла ïх до чужого берега. Друзi потрапили в
турецьку неволю. Витримав Григорiй усi муки, але зрадником не став. Вiдстоював
правду Заднiпровський i в роки вiйни, коли воював з фашистами в партизанському
загонi.
Яскраво змальованi в романi носiï кривди, якi отруюють iснування людей. Це
насамперед Антон Безбородько, Кисiль, Поцiлуйко. Вони не виступають привселюдно, а
пишуть анонiмки, нашiптують за спиною. Саме своïм лицемiрством i небезпечнi
цi героï. Поцiлуйко написав донос на Григорiя Заднiпровського, а Безбородько

Ї на Безсмертного, ïх протистояння уособлює одвiчну боротьбу правди з
кривдою. Праве дiло перемогло внаслiдок втручання вищих органiв влади, тому
виникає сумнiв чи можуть чеснi люди боротися з непоряднiстю i виходити
переможцями, не опускаючись до брудних методiв.
Нiколи не змовчить i дiд Євген, конюх, людина з критичним складом мислення, яка не
терпить несправедливостi. Особливо ж болiсно сприймає вiн те, що Безбородько,
Поцiлуйко та iншi людцi наживаються на колгоспному добрi, пиячать на громад-ськi
грошi, займаються марнотратством. В образi дiда Євгена автор втiлив вiкову
се-лянську мудрiсть, любов до працi, правди, добра i ненависть до всього
потворного у життi.
Конфлiкт, змальований М. Стельмахом,
Ї одвiчний. Кожне поколiння зустрiчається з кривдою. Але сила духу кращих людей
повинна перемогти. Хочеться вiрити, що це справдi так. Треба лише долучити i
своï зусилля до цiєï вiковiчноï боротьби.






Схожі твори: