Головна Головна -> Твори -> “Батько украïнського театру” (iсторична драматургiя Михайла Старицького)

“Батько украïнського театру” (iсторична драматургiя Михайла Старицького)




“Батьком украïнського театру” назвав Михайла Петровича Старицького Iван
Франко, вiдзначивши його видатну роль у становленнi й розвитку вiтчизняноï
драматургiï.
В iсторiю лiтератури вiн увiйшов як поет, прозаïк, видавець, перекладач
творiв росiйських та захiдноєвропейських класикiв, але найяскравiше його талант
проявився в украïнському театрi, де М.  Старицький виступав i драматургом, i
автором, i режисером, i органiзатором театральних труп.
Його перу належать п’єси, в основу яких покладено гострi соцiальнi конфлiкти,
характернi для пореформеноï Украïни: “Не судилось” (1881), “Ой не ходи,
Грицю, та й на вечорницi” (1885-1887), “У темрявi” (1892), “Розбите серце” (1891),
“Талан” (1893).
Ще на початку лiтературноï творчостi й особливо в останнi роки життя увагу
майстра слова привертали iсторичнi теми. Старицький – автор багатьох iсторичних
романiв i повiстей, а також драм “Богдан Хмельницький” (1887-1896), “Маруся
Богуславка” (1897), “Остання нiч” (1899), у яких реалiстично зображено минуле
украïнського народу, його героïчну боротьбу проти турецько-татарських
завойовникiв i польськоï шляхти.
“Богдан Хмельницький” – одна з кращих п’єс украïнськоï класичноï
драматургiï, вона була написана на основi глибокого вивчення iсторичних та
фольклорних матерiалiв з використанням народних переказiв, iсторичних пiсень та
дум про Хмельницького. П’єса охоплює у часi кiлька рокiв боротьби
украïнського народу за своє нацiональне визволення з-пiд гнiту польськоï
шляхти i завершується символiчною картиною – “Переяславська рада”. У нiй поряд iз
соцiальними подано виразнi особистi мотиви: драма Ганни, яка таємно й безнадiйно
закохана в Богдана; особиста драма Богуна, що так само безнадiйно кохає Ганну;
облудлива й честолюбна Єлена, яка забавляється то з його сином Тимком, то з
Чаплiнським. Художня сила драми полягає в тому, що в нiй головнi героï й iншi
персонажi – носiï патрiотичноï iдеï визвольноï боротьби
надiленi рисами не тiльки визначних, а й водночас звичайних реальних людей. З усiх
героïв п’єси мене, звичайно, захопив образ Богдана Хмельницького. При всiй
складностi i суперечливостi постатi гетьмана як державного дiяча, що став на чолi
украïнського народу в один з найтяжчих перiодiв його героïчноï
iсторiï, вiн змальований Старицьким правдиво, з любов’ю i щирою симпатiєю.

До творiв, побудованих на фольклорному матерiалi, належить i драма Старицького
“Маруся Богуславка” (1897), в якiй автор змалював низку правдивих картин з
iсторiï украïнського народу, пов’язаних з його боротьбою проти турецьких
загарбникiв. Перед нами постають нашi спiввiтчизники, полоненi турецьким пашою та
його пiдручними, що жорстоко з ними поводилися. Їхню непокору в неволi й оспiвав
Старицький у своïй знаменитiй п’єсi. Та головна його увага – Маруся
Богуславка, яка, ставши дружиною Гiрея, заспокоюється на деякий час. Але ми згодом
пересвiдчуємося, що душа ïï все ж належить Украïнi, бо жiнка без
вагань звiльняє з рабства козакiв i сама хоче повернутися на Украïну.
Розриваючись мiж материнськими почуттями i тугою за рiдною землею, вона помирає на
руках у матерi та Сахрона. У трагiчнiй розв’язцi твору висловлена думка: той, хто
зрадить батькiвщину, зречеться заради особистого, мусить загинути.

Драма “Оборона Буншi” (1899) змальовує один iз трагiчних моментiв боротьби
украïнського народу проти шляхетсько-польських загарбникiв уже пiсля
Переяславськоï ради. П’єса наснажена могутнiм пафосом справжнього народного
патрiотизму, любовi до своєï вiтчизни, бо сам народ бере найактивнiшу участь
у подiях: усi знають, що йдуть на вiрну смерть, але нiхто не вагається, бо треба
допомогти з’єднатися силам Хмельницького i Богуна. Звертаючись до складних i
драматичних перiодiв iсторiï украïнського народу, показуючи героïв
своïх iсторичних творiв сповненими сили i душевноï краси, Старицький
виявив вiру в краще майбутнє Украïни.






Схожі твори: