Головна Головна -> Твори -> Трагедія Другої світової війни у зарубіжній літературі

Трагедія Другої світової війни у зарубіжній літературі




Війна у творах німецького письменника Генріха Белля (нар. у 1917 році) – це війна переможених. Він зображує її останній період – період відступу і поразки, тим не менш, Бьолля цікавила не війна як така, а людина на війні. «У величезній кількості жертв, – говорить він, – втрачається окрема людина …», саме цей окрема людина, її страждання стають центральним об’єктом зображення. Бьолля називали письменником «маленьких людей», І він з цим погоджувався, хоч і не розумів: де саме та межа, яка розділяє людей на звичайних і великих. Зображуючи внутрішній світ «маленької людини», він досягає психологічних глибин (тут відчувається захоплення Бьолля; творчою манерою Діккенса і Достоєвського).
Німецький письменник фактично не змальовує фашизм як явище. Його герої-солдати, єфрейтори, фельдфебель, опер-лейтенанти – прості служаки, виконавці чужої волі, які не знайшли в собі сили протистояти фашизму, а тому самі певною мірою страждають від своєї причетності до його злочинів. Ні, Бьолля не виправдовує їх – він співчуває їм як людям.
Вже в епіграфі до роману «Де ти був, Адам?» Йдеться про відповідальність кожного за заподіяне, і ні одне виправдання нічого тут не зважує. Та й у заголовку, що поставлений у вигляді риторичного питання, відчувається якщо не звинувачення, то докір.
Роман складається з кількох новел, об’єднаних «героями, що повертаються» (це явище, так само, як і «втрачене покоління», було народжене війною, тільки цього раз лише в самій Німеччині, вони ще визначалися як «розбите покоління», « повалене покоління »). Перед читачем проходять різні образи, різні характери: лікар Шміц і фельдфебель Шнайдрал, що не відступили разом із армією, а залишилися з нетранспортабельним пораненими; шинкар Фінк, що тягнув всюди за собою валізу доктор Грек, який страждає важким колітом; Файнгальс, що примудрився в цю страшну війну полюбити єврейку – всі вони не схожі один на один, але всіх їх об’єднує одна доля: вони приречені.
І гуманізм Бьолля в тому, що він бачить у цих людях не безлику масу, яка бездумно виконує накази, він розрізняє в ній людські індивідуальності – не найкращі, не усовершенственние а «маленькі», сірі, нікчемні, підлеглі чужої волі, але такі, що заслуговують на співчуття. Вони не завжди були солдатами на цій ганебній війні. Вони хочуть жити, любити, але вже знають про свою приреченість і не чинять, жодного опору.
Маленький розповідь Бьолля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа …” пронизаний величезним антивоєнним пафосом, і мова йдеться не тільки про заперечення фашизму, а й будь якої війни. Сюжет оповідання будується на поступовому впізнаванні головним героєм, молодим пораненим солдатом, гімназії, в якій він навчався протягом восьми років, і яку залишив усього три місяці тому, коли, був відправлений прямо від шкільної парти на фронт.
Детально зображуючи реквізит гімназії тогочасної фашистської Німеччини (погруддя німецьких володарів від «великого курфюрста до Гітлера», «зразку арійської породи» на стінах бюста Цезаря, Цицерона, Марка Аврелія, Гермесова колона, зображення Зевса, Ніцці і т.п.), Бьолля підказує читачеві, який подібний реквізит відповідає певній системі виховання і в даному випадку – виховання расизму, власної вищості та непереможності.
Ковзаючи поглядом по всіх картинах і скульптурам, герой залишається байдужим, тут усе для нього «чуже». І лише потрапивши на операційний стіл, який перебував у залі для малювання, він впізнає на дошці напис, зроблений його рукою: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа …». «Побачити своє письмо – гірше, ніж побачити себе самого в дзеркалі, – куди більше ймовірності. Ідентичність власного письма я вже ніяк не міг взяти під сумнів ». І в цю ж мить він усвідомлює і свою заставу – у нього немає обох рук і правої ноги. Ось чим закінчилася система виховання, яку встановили «вони» (фашисти) в гімназії святого Хоми (християнській гімназії, один із постулатів якої, напевно збігався з біблійною заповіддю: «Не убий!”). Школа, яка готувала до смерті, сама перетворилася на Трупарня.
Не випадково вчитель примушував писати на дошці саме давньогрецький двовірш. Сімоніда Кеоского про битву спартанських воїнів під Фермопілами. Вірш про цю битву – давня формула подвигу у справедливій війні. Спартанці загинули всі до одного, захищаючи батьківщину: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ти бачив: Тут всі ми полягли, так як так велів нам закон». Фашисти по-фарисейськи прагнули ототожнити себе зі спартанцями. Вбиваючи у глави молоді ідею про справедливі війни, готуючи їх до героїчної смерті, фашистські ідеологи, насправді, готували для Гітлера «гарматне м’ясо» – таке необхідне йому для звершення його антилюдських намірів. Тим не менше, світ визнав героїзм відважних воїнів Спарти, і він же засудив гітлеризм, повставши проти нього і знищивши спільними зусиллями.






Схожі твори: