Головна Головна -> Твори -> Міркування: Якою я уявляю творчу людину

Міркування: Якою я уявляю творчу людину




Слово «творчість» має одне коріння зі словом «творити», тобто вкладати свої здібності, можливості, талант у якусь справу. Я думаю, що кожен людина приходить у світ з цією місією, адже в кожному закладено це велике призначення. Інша справа, що не кожен здатний повністю реалізувати цей щедрий дарунок долі, обділяючи себе і навіть суспільство. Я не знаю, що саме є тим важливим поштовхом, щоб талант людини запалав яскравою зіркою, прикрасивши життя. Але мені здається, що він сам, відчувши в собі творчі здібності, захотіла б подарувати їх людям. Він (чоловік) повинен зрозуміти, що йому надано виключне властивість радувати світ творами своєї душі і таланту. Такі люди стали окрасою історії: і геніальний Леонардо да Вінчі, живописець, скульптор, архітектор, вчений та інженер, і безсмертний Тарас Шевченко, Неперевершений поет і художник.
«Чому, сказати, й сам не знаю, Живе у серці стільки років Та стежка в рідному краї …». Такими задушевними рядками висловив поет-пісняр Андрій Малишко глибоке синівська почуття любові до своєї землі, яка виростила його, вивела в люди, навчила любити життя, роботу, природу, пісню, мову … Стежка в рідному краї … Небо єдиною в світі батьківщини. У кожного вони свої, неповторні, але однаково дорогі. Для когось – це вулиця, де пройшло дитинство, для когось – велике подвір’я, де вечорами звучала гітара і мелодійний голос співав про перше кохання, для когось – це звичайна сільська хата з кущем калини під вікном, з чорнобривцями, які посіяла матуся, з рушниками в куточку над образами. Рідна земля – це наша мала батьківщина, Де ми вперше почули мамину колискову, пізнали першу радість і перші сльози, перші перемоги і поразки … Рідний є для нас і земля, де ми народилися. Цю землю не вибирають, як не вибирають своїх батьків. Це скарби, даровані Богом.
Я не розумію людей, які кидають свою батьківщину і шукають щастя в чужих землях, знаючи, що рідна країна потребує їхньої любові, роботі, відданості. Любов до вітчизни називають патріотизмом. Це сильне почуття, яке дає людині можливість витримати найскладніші випробування, вистояти у важкі часи, здійснити найвищий подвиг в ім’я свого народу. Рідна земля дорога для нас і тим, що жили тут наші предки – горді й волелюбні, які не віддали свій край чужоземним загарбникам-завойовникам. Кров’ю своєю, своїми життями захистили його, передали нам у спадок як дорогоцінний скарб, зберегли для нас рідна мова – співучий, неповторний, чарівний. Наша земля – Україна. Любити її – це значить кожним своїм вчинком, кожним помислом вірно служити їй. Можна говорити, що ти патріот, – треба патріотом бути.
… Нещодавно я несподівано познайомилася з творчістю моєї землячки Марії Бурмаки, яка вже отримала звання заслуженої артистки України. Напевно, вона й не сподівалася на таке визнання, коли у вісімдесяті роки закінчувала філфак Харківського національного університету. Але природні здібності відкрилися в ній, як відкривається сонцю квітка, і тоді Марійка заспівала людям пісні, написані на власні вірші та музику, акомпануючи собі на просте гітарі. З часом вона стає відомою телеведучою, і зворушлива магія її пісень і голосу продовжує зачаровувати слухачів. Саме таким я уявляю творчу людину: він, відчувши в собі талант, щедро дарує його людям, працює над удосконаленням своїх здібностей, примножує своє творче досягнення новими перлинами. Це можуть бути не тільки естетичні твори, а й технічні відкриття, винаходи у природознавчих науках і т.п. Головне – це воля до вдосконалення, власного і суспільного. Це – бажання і вміння поділитися з іншими тим, чого у багатьох немає, але що може прикрасити і поліпшити буття. Творчість, на мою думку, – це талант, примноження роботою. А творча людина – наче той колос, який, налившись силою землі й сонця, дарує людям хліб.






Схожі твори: