Головна Головна -> Твори -> Сенс життя в новелах Стефаника

Сенс життя в новелах Стефаника




Творчість Василя Стефаника завжди сприймалося читачем як вираження трагічної долі галицького селянства. І в новелах цього письменника є не тільки картини відчаю і горя. Його новели містять глибоку думку про вічне – життя і смерть, добро і зло. Для чого живе людина на цьому світі? По-різному відповідають на це питання його герої, та й не ставлять такого питання іноді зовсім. А так життя складається, що одного разу доводиться задуматися, що головне в житті.

Все життя працював на землі Іван Дідух. Працював тяжко. «Вік свій збув на тому горбі», – говорить автор про його роботу на незручному клаптику землі – на горбі, який дістався йому в спадок від батька. Без гучних слів взявся він возити землю на той піщаний горб, щоб народила земля, щоб ростити дітей, щоб жити своєю роботою. Так жили його батьки і діди. Так здається правильним для нього. Не раз проклинав він тягар тієї роботи, крекчучи від натуги, коли навіть коня жалів, а на собі вносив на горб перегній. Переломила його на тому горбі навпіл, так і ходив зігнувшись. І все ж, коли настав час прощатися йому з тією землею, плакав за нею. Виявилося, що це все, таке знайоме і буденне, – наідороже, що у нього є. Так як це Батьківщина. Виявляється, що тримав його в цьому житті цей зв’язок з рідною землею, який і увічнив Іван, поставивши на піщаному горбі кам’яний хрест.

Іванові хочеться «прощатися» перед людьми, так як для нього саме вони були мірою моральності, цінності його життя. Він завжди поважав людей, і вони відповідали йому такий ж повагою. Про це говорять йому, прощаючись. Все життя його пройшла тут, між цими людьми, так от, як шлюб з дружиною колись тут перед ними брав, так і нині прощається, немов перед смертю. Людина не може бути сам. Про це ж розмірковує герой новели «Сини» Максим. Самотність його страшна, гнітюча. Він бореться з нею роботою. До пізньої ночі працює в полі, аби не повертатися до дому: сини загинули, дружина не витримала розлуки з дітьми. Втрата родини виявляє для Максима життєві пріоритети. Він жив, як і Дідух, все життя працюючи коло землі. Вважав, що живе правильно, і цього досить для щастя. А сім’я завжди буде з ним. Виявилося, що для людини необхідно знати ще й те, що залишиться на землі після неї. З відчаєм звертається до Бога, аби дав йому під старість знати, що десь на землі залишився потрібно від його синів. Може, є в світі дівчина, яка любила когось із них. Не важливо для нього, як про це скажуть люди, тому що головне – життя. Життя однієї людини дає життя іншому, таїть у собі життя і щастя для іншої людини. Велич і цінність цих зв’язків зрозумів душею Максим у своїй самотності.

Отже, розповідаючи про своїх героїв, Стефаник підводить читача до думки про вічність і життя, про кохання як основу буття людини, про щастя бути людиною серед людей на своїй рідній землі.






Схожі твори: