Головна Головна -> Твори -> Василь Стефаник. Доповідь про письменника

Василь Стефаник. Доповідь про письменника




Василь Стефаник народився 14 травня 1871 р. в с. Русові Снятинського повіту на Станіславщині (нині – Івано-Франківськ) у сім’ї заможного селянина. Після навчання в школах в с. Русові та м. Снятині він 1883 р. вступив до польської гімназії в м. Коломиї. Тут зав’язалася дружба В. Стефаника з Л. Мартовичем. За українську суспільно-політичну діяльність їх обох в 1890 р. виключили з гімназії. В. Стефаник переїхав до Дрогобича і вступив до місцевої гімназії, яку закінчив 1892 Того ж року він вступив на медичний факультет Краківського університету, де вивчав до 1900 р. У вересні 1903 р. В. Стефаник відвідав Наддніпрянську Україну: був присутній присутнім відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві і зустрічався з Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським і ін

З 1903 р. В. Стефаник постійно жив у селі: до 1909 рр.. – У Стецеві, а потім до кінця життя в Русові. 1907 письменник став заступником депутата австрійського парламенту В. Єфремовича. Після того, як 1908 В. Єфремович відрікся мандата, йому довелося виконувати обов’язки депутата аж до розпаду Австро-Угорської імперії 1918 р. У період визвольних повстань В. Стефаник брав участь у роботі Українського національного ради Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР), у складі делегації ЗУНР відвідав Київ під час проголошення соборності українських земель 22 січня 1919

Перебуваючи у тій частині України, яка була під владою Польщі, В. Стефаник активно цікавився подіями в УРСР, відсилав у радянські журнали («Вапліте», «Червоний шлях», «Плуг») свої нові твори. Відгуком на літературну дискусію 1925-1928 рр.. постійна новела «Кордон» (1926), яка мала присвяту «М. Хвильовому »і була надрукована в« Літературно-науковому віснику », що його редагував Д. Донцов. У 1926 році письменникові була призначена пенсія від уряду УРСР. Помер В. Стефаник 7 грудня 1936

Літературну діяльність В. Стефаник почав поезіями в прозі (1896 – 1898). У жовтні 1897 р. на сторінках чернівецької газети «Робота» була надрукована новела «Виводили з села», пізніше – новели «У корчмі», «Стратився», «Синя книжечка» і «Найбільш сама», які відразу зробили його широковідомим українським письменником . Ці твори увійшли до першої збірки В. Стефаника «Синя книжечка» (1899). Пізніше виходили книги новел «Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901), «Моє слово» (1905), «Земля» (1926). Для творчості В. Стефаника характерна експресіоністичного (від лат. Expression – вираження) манера письма, яке передбачає вираз глибини та ірраціональності психології навіть звичайної людини через внеших вбрані його переживань та емоцій. В. Стефаник прагнув висловити духовне (прихований) через реальне (зовнішнє), звернути увагу на духовну деградацію сучасного світу, зрозуміти сенс страждання і смерть людини. Звідси випливає його увагу до оригінальних і незвичним епітетів і порівнянь, майстерне використання діалогів, лаконізм і фрагментарність письма. Так, у новелі «Новина» виняткова подія в с. Трійці 1898 стала приводом порушити проблеми змертвіння людської душі. Еміграція українців за океан послужила причиною появи його новели «Камінний хрест», коли проводи селянина нагадали автору похоронний обряд. Іван Дідух повинен розірвати всі зв’язки, які з’єднували його з миром, який він протягом усього життя впорядковував. Показуючи жорстокість і нісенітницю селянського життя, В. Стефаник також намагався привернути українську інтелігенцію до участі в житті селянина.

Після десятирічної перерви світогляд Стефаника подекуди змінилася: у творах з’явилися патріотичні мотиви, яких не було в його ранній творчості. Якщо раніше його герої страждали лише через свої власні провини або провини свого роду, то в більш пізній творах вже можна побачити мотиви страждання за свій народ, за свою Україну. Такими мотивами зокрема позначені новели «Марія» і «Сини».






Схожі твори: