Головна Головна -> Твори -> ВАСИЛЬ СТУС Доповідь про поета

ВАСИЛЬ СТУС Доповідь про поета




Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 в селі Рахнівка Гайсинського району в селянській родині. Навчався спочатку в місцевій школі, потім – у Донбасі, куди переїхала його сім’я. Після закінчення факультету Донецького (тоді ще – Сталінського) педагогічного інституту 1959 року В. Стус два місяці відпрацював учителем на Кіровоградщині, звідки був призваний до армії. Першою публікацією в центральній пресі постійна добірка віршів у «Літературній газеті» (тепер – «Літературна Україна») 22 грудня 1959 року. Повернувшись з армії, поет у 1961-1963 роках учителював у Горлівці на Донбасі, працював літературним редактором газети «Соціалістичний Донбас». 1963 В. Стус вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, полетівши у вир літературного життя Києва. Його поезії з’являються в журналах «Вітчизна» і «Дніпро». Але 1965 В. Стуса виключають з аспірантури Інституту літератури, коли він після прем’єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» звернувся до глядачів і запропонував висловити протест проти арештів української інтелігенції. У наказі значилося, що поет звільнений «за систематичне порушення норм поведінки аспірантів і працівників наукового закладу».

З того часу В. Стусу довелося працювати на тимчасових роботах, так як на постійну його не брали. Припинили друкувати і його твори. Рукопис першої збірки «Круговерть» дістав 1968 негативну рецензію у видавництві «Молодь». Йому вдалося надрукувати під псевдонімом Василь Петрик лише кілька перекладів з Гете та Гарсіа Лорки. Всупереч всьому В. Стус продовжував вести активну правозахисну діяльність, виступаючи з протестами проти свавілля влади і репресій КДБ. У ніч з 12 на 13 січня 1972 В. Стуса разом з іншими представниками української інтелігенції було заарештовано і засуджено на 5 років таборів (Мордовія) та 3 роки поселення (Колима, рудник ім. Матросова). Ім’я В. Стуса та його творчість стали в даний час широко відомими за кордоном, де вийшли збірки його поезій: «Зимові дерева» (1970) і «Свіча в свічаді» (1977). Звільнили поета 1979 року. Повернувши до Києва, він продовжив боротьбу, вступивши до складу Української Гельсінської спілки. У жовтні 1980 року на нього чекав новий арешт і вирок: 10 років таборів і 5 – поселення. З листом на захист поета до учасників Мадридської наради для перевірки виконання Гельсінкських угод звернувся відомий правозахисник академік А. Сахаров. Термін В. Стус відбував у спец-таборі в Пермській області. Жахливі умови, створені табірною адміністрацією (поет не зміг передати на волю жодного віршованого рядка), викликали протести в’язнів. Після однієї з таких акцій поета кинули в карцер. В. Стус оголосив голодування, і в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року у нього зупинилося серце. Поета поховали в безіменній могилі на табірному цвинтарі. Пізніший тіло В. Стуса, разом з тілами Ю. Литвина й О. Тихого, було перевезено до Києва і 19 листопада 1989 року перепоховано на Байковому кладовищі.

Вже після смерті поета вийшла за кордоном збірка віршів (1986). 1999 завершено видання творів В. Стуса у 6-ти томах, до якого увійшли поезія, проза, переклади, драматургічні твори, літературно-критичні статті й епістолярна спадщина художника.






Схожі твори: