Головна Головна -> Твори -> Твір на тему «Мотиви лірики В. Стуса»

Твір на тему «Мотиви лірики В. Стуса»




Василь Стус по праву вважається одним з найвідоміших українських поетів двадцятого століття. Він прийшов у літературу в кінці 50-х – початку 60-х років, коли зміни в житті країни, пов’язані з викриттям культу особи Сталіна, призвели до підривних змін у мистецтві, літературі і, перш за все, – у поезії як роді літератури. Василь Стус – поет ліричного складу, у нього майже немає сюжетних творів. Характерна для Стуса метаморфозне образного мислення трохи незвична для ліричної поезії, тому твори його сприймаються інколи важко. Дитинство Василя Стуса припало на роки війни. Коли вона закінчилася, хлопчику було сім років. І хоча писати Василь почав рано, у перших віршах за межі дитячих вражень, юнацької любові не виходив. Року юності – року надій і пошуків себе, мрій про щасливе майбутнє.

Нам є де йти – на хвилі, на землі – шляхи мов обрії – далекі і прозорі. Нехай юність догорить – ми віддані життю, і нам віддасться в славі!

Такими оптимістичними бачаться поетові майбутні життєві дороги у вірші «Не одлюби свою тривогу ранню». Життя поета, боротьба, думки, почуття і помисли, кожен образ і кожен вірш не те що пов’язаний з Україною, її долею, минулим, сучасним і майбутнім, а сповнений нею. Серед ровесників, поетів-шістдесятників, В. Стус виділявся органічним злиттям у поезії інтелектуальної напруги, складності міровоссозданія з істинно національним, що досягнуто глибиною народної естетики, моралі, світогляду. Головне – це було невимушеним, природним. Саме тому поезія Василя Стуса «виходить далеко за межі того експериментального бунтарства, тієї, на жаль, нерідко дилетантської інтелектуалізації вірша, яка була характерною для багатьох його ровесників»

У ряді віршів В. Стус розмірковує над сутністю людського існування, над пошуками шляхів у житті, в боротьбі за вселюдську правду. Мою увагу привернув до себе вірш «Як добре те, що смерті не боюсь я …» Твір цей невеликий за розмірами, але надзвичайно густо насичене думкою, в ньому ніби сконцентровано життєве кредо поета, бачимо посічений в граніті його портрет, головні риси характеру, підкреслять трагічний, що страждає життєвий шлях. Зі скупих, стриманих рядків постає образ мужньої людини, патріота, борця, який вірить у свою правоту та її грядущу перемогу. В. Стус передчуває, що йому судилося недоля і неволя. Він не боїться їх. Сміливо йде їм назустріч. Моральну силу вистояти, не впасти, поетові дає переконаність у тому, що правда – за ним, що він жив так, як треба, як гідний чоловік.

Щодо інтимної лірики В. Стуса, то вона здебільшого написана в роки неволі. Спогади про найбільш дорогих людей – дружині, сина, матері, або звернення до них, спогади про найпотаємніше, найінтімнейшем в його житті – радощах любові, окремих найбільш дорогих епізодах, які пам’ять береже в найпотаємніших закутках душі, немов видно через призму похмурої неволі , затінені болісним почуттям того, що ліричний герой приніс дорогим людям біль і страждання. Але й серед страждань і смертей, серед знущань, в неволі, зберіг він, як вогник свічки в бурю, тепло та ніжність почуттів. Мова поезії В. Стуса відзначається багатством фарб, оригінальністю, сміливим поводженням з встановленими нормами.

* Народе мій, до тебе я ще вернуся …
* Мені не треба пишних тих казок,
* Що предків нам шукають десь за морем.
* Народ мій тут, на рідних цих просторах …
* І. Кочерга

Життя В. Стуса – це дорога через терни до зірок. Уявно пройдемо її етапами, доторкнись серцем до великої людської трагедії і разом з тим високої вірності обраному ідеалу. Поезія В. Стуса стала помітним явищем не тільки української та світової літератури, а й усієї нашої суспільного життя. Всі твори великого національного поета, тісно пов’язані з багатостраждальною життям нашого народу, були вершиною його духовності. Автор кожним своїм віршем вступав у розбіжності з неправдою, за це платив життям. Але перш за все вражає ця людина відвагою та самовіддачею, з якими вступив у бій з темними силами за високі ідеали добра, справедливості, гуманізму, за національну гідність і самостійність українського народу. Безкомпромісний і запальний, нетерпимий до будь-якої неправди, Стус особливо боляче сприймав намагання тоталітарного режиму покінчити із залишками духовності нашого народу, русифікувати Україні, знищити українську мову. Як тільки міг, він відстоював самобутність української нації, виступав проти закриття українських шкіл. І почалися поневіряння поета. На роботу його не брали, друкувати перестали. І, незважаючи на утиски і переслідування, Стус продовжував активно виступати проти свавілля і беззаконня. Поет знав, який тернистий шлях йому судився, але не прагнув «сховатися від долі».

* Яровий, душа! Яровий, а не ридай.
* У білій смути серце Україна.
* А ти шукай – червону тінь калини,
* На чорних водах – тінь її шукай.

І автор шукав її, тому що інакше не міг. І жити не міг спокійно, хоча знав, що один раз за ним прийдуть, знав свою долю, але розумів, що повинен її пережити саме ось так.

* Що тебе клясти, моя недоля?
* Чи не клену. Не кляв. Чи не прокляну.
* Нехай життя – одне Терниста поле, але перейти – не побоюся.
* Дотягну до краю …

Стус був заарештований, звинувачений в тому, що «систематично виготовляв, зберігав і поширював антирадянські документи, які паплюжили радянський державний лад». Жорстоке і несправедливе покарання Стус відбував у таборах ГУЛАГу. У неймовірно важких умовах Василь Стус продовжує створювати, пише вірші, розмірковує над минулим, сучасним і майбутнім України. «Глави гнути я не збирався. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу вистояти до загибелі », – записує поет у таборовому зошиті. Рідна Україна була джерелом сили і натхнення поета і його нестерпним постійним болем.

Ім’я Стуса стає широко відомим у світі, поезія перекладається на багато мов, за кордоном виходять дві збірки: «Зимові дерева» (1970 р.) і «Свіча в свічаді» (1977 р). А ось вдома, на рідній Україні, його не друкують. Загнаний обставинами і владою, він особливо гостро сприймає чужі біди і болі.

* Мені здається, що живу не я, а інший хтось живе за мене в світі в моєму подобі. За вироком двадцять три роки неволі випали на коротке життя Стуса, з них п’ятнадцять – ГУЛАГівських таборів і смерть там. Але ніщо і ніхто не зміг поставити Стуса на коліна, змусити його замовчати, не помічати тієї несправедливості, яка була по відношенню до України, до її історії та культурі. У щоденнику Стуса є запис: «Як може розвиватися національне дерево, коли йому відрубали половину крони? Що таке українська історія – без істориків, коли немає ні козацьких літописів, ні історії Руху … Яка може бути література, коли вона не має доброї половини авторів? ».

Мене хвилюють вірші В. Стуса. З великим задоволенням і цікавістю я читаю їх. Вони вимагають від кожного покоління продовжувати справу цього благородної людини, дбати про розквіт нашої національної культури. Мені пощастило більше дізнатися про В. Стуса, так як у 1961 – 1963 роках він учителював у Горлівці, моєму рідному місті, викладав українську мову та літературу. Недалеко від мене знаходиться школа № 23, в якій працював Василь Семенович. Він залишив про себе теплі спогади в колишніх учнів і колег. Цікаво розповідала про В. Стуса вчителька історії Л. Є. Замойська, яка відзначала, що однією з провідних рис його характеру була чесність і велика любов до рідної мови. А ще вона зробила наголос на тому, що цей учитель любив ходити у вишитій сорочці.

Його рано замучили, зламали життя за елементарну порядність, за вірність своїм переконанням, своїй Вітчизні. Але сьогодні В. Стус повернуто народу, збулися його пророчі слова:

* Народе мій, до тебе я ще вернуся,
* Як в смерті обернуся до життя …Його немає, але він живий серед нас своїми творами, своєю безприкладною стійкістю. Тепер настали інші часи. Часи, які своїм життям готував Стус. І життя-подвиг цієї людини піднімає наш дух, стукає до нашої совісті, до приспаної неправдою совісті. Він серед нас. Він – наша совість. Мені подобається цей поет-патріот, який сам вибрав собі таку трагічну долю. Його життя могло б скластися зовсім інакше. Він міг би, як деякі письменники того часу, чудово пристосуватися до життя, зробити кар’єру, прославитися. А він пішов іншим шляхом. І доля, і творчість В. Стуса багато в чому близькі до Шевченківських. Для нього, як і для Кобзаря, Україні була важливіша за все.






Схожі твори: