Головна Головна -> Твори -> «В Москву! До Москви »(« Три сестри »А. П. Чехова)

«В Москву! До Москви »(« Три сестри »А. П. Чехова)




Цю п’єсу Чехов писав у Ялті, на самому початку нового століття, коли більше чуємо, дзвінкіше ставали голоси звільнення життя. І хоча п’єса була названа ім драмою, в ній трагічні мотиви переплітаються з комічними, багато сміху, радості, музики, до яких тягнуться герої. Відчуття близькості здорової, сильної бурі пронизує п’єсу. Вона починається ранньою весною, коли відкриваються перші рами, в кімнати проникає шум вулиці, зігрітий сонцем повітря, пташині голоси. У вітальні сестер Прозорова багато квітів, пахне який опікувався іменинним пирогом, що приходять з візитом офіцери приносять подарунки. У всіх піднесений, святковий настрій. Створюється особлива атмосфера народжуваної закоханості, очікування щастя. Спалахують гарячі суперечки про майбутнє, про сенс життя, і надії на близькі зміни здаються такими реальними: ось стоїть тільки переїхати з провінції до Москви, і там почнеться нове, справжнє життя.

Закінчується ж п’єса холодним осіннім днем, коли відлітають журавлі, опадає листя, коли полк йде з міста, і життя в місті завмирає. Сестри залишаються одні, всі їхні надії згоряють. Між тим погожим весняним днем і цієї осені проходить довгий-довгий ряд днів, тих самих буднів, які й виробляють свої спустошливі, раз бойнічьі дії. У цій п’єсі Чехов еше більш наполегливо і м’яко відмовляється від прямого протиборства характерів, інтересів, воль. Справжнім противником трьох сестер виступає не одна лише міщанка Наташа, дружина їх безвольного брата Андрія, яка поступово прибирає весь будинок до рук. По відношенню до сестер виявляється ворожої вся навколишня їхнє життя, ухиляючись від норми.

Трагізм повсякденності – особлива форма драми, що спостерігається Чеховим. Перед нами не та виняткова ситуація, яка диктує її учасникам відкрите дію. Ні, письменник бере не ту пряму революційну ситуацію, яка вимагає активної розрядки, вибуху, гасла, голоси зброї. Він ніби промовляє: як жити людині не в момент бурі, а до і після неї, у ті довгі-довгі роки, коли неясний прямий ворог, коли розрядка негативних емоцій або неможлива, або ілюзорна? Ось тоді і настає тривала стадія прихованого драматизму, стриманих емоцій, активного гальмування, що вимагає від людини не менше, а може бути, і більше мужності, запасу волі і терпіння, ніж в моменти прямолінійних імпульсивних дій і барикадних боїв, що народжують до часу образи -гасла.

Несправедливо було б тому дорікати сестер Прозорова в тому, що вони пасивні, не борються проти Наташі, що лише поступаються під її натиском. Несправедливо було б через це позбавляти їх права на драму. Боротьба за будинок, за місце в житті, за матеріальне благополуччя – доля вульгарних натур, вважає Чехов. Бездіяльність чеховських героїв, історично зумовлене, є масовий гамлетизм, свідчення того, що дія належить чорним силам побуту.

Єдина дія, на яке героїв штовхають обставини, приносить нещастя (дуель і смерть Тузенбаха). Немов відчуваючи це, сили добрі, поетичні, розумні від дій утримуються. Вони ніби піднімаються над ситуацією, підносяться над нею, не віддають себе цілком їй на поталу. Тим самим песимістична ідея повної залежності людини від свого середовища тут постає розмитою. Близькі Чехову герої належать не тільки своєму середовищі, своєму справжньому, але й далекого майбутнього. Це не робить їх щасливішими, зате – в чомусь вільніше. Крім зовнішньої ситуації, крім царства необхідності, є в житті цих людей своя глибока внутрішня життя, своє царство свободи, і в цьому дійсне джерело драматизму Трьох сестер. На кожному кроці Чехов розкриває протиріччя між внутрішньою і зовнішньою життям людини, між поезією душі і прозою буденності. За поверхневої корою слів і випадковими, часом безглуздими репліками таїться хвилюючий підтекст. Люди можуть вперто сперечатися про черемше і чехартме, про те, один або два університети в Москві, згадувати не до місця, що Бальзак вінчався в Бердичеві, повторювати прив’язався рядок У лукомор’я дуб зелений …, а в цей час думати, тривожитися зовсім про інше. У цій складній діалектиці тексту і підтексту і проступає особливий прихований драматизм чеховських героїв. Тут як би стикаються два потоки – потік побуту і потік свідомості, матерії і духу, буденщини і мрії.

Нові форми драматизму самого життя, відкриті Чеховим, змусили його переглянути і традиційне уявлення про винуватця біди. Справді, хто винен у трагедії трьох сестер? Внелічного характер конфлікту диктує неоднозначну відповідь на це питання. Винна не тільки міщанка Наташа, не тільки безвольність навколишніх чоловіків і пасивність самих жінок, але і всі складання життя в цілому. Весь лад сучасної дійсності ворожий простого людського щастя.

Життя на кожному кроці обманює сестер, каже їм своє не можна. Мрія про Москву, яка здавалася такою близькою, легко досяжною, стає примарною. Квиток до Москви не можна купити по тій простій причині, що це квиток в нездійсненне щастя. Бадьорі надії поступово змінюються тугою, стогін до Москви, до Москви – жорстокою реальністю: До Москви ми не поїдемо. Заклики до праці, спочатку такі радісні і легкі, здавалися панацеєю від усіх бід, з часом блякнуть. Працювати, працювати!-Весело кличе спочатку Ірина – У спекотну погоду так іноді хочеться пити, як мені захотілося працювати. Але праця без поезії, без думок приносить одну втому і розчарування, перетворюється в осоружну тягар. Ірина знітилася, схудла, не любить свою роботу на телеграфі. Ні, це зовсім не те, про що вона мріяла Надія на особисте щастя теж обманює сестер. Старша, Ольга, вчителька гімназії, так хотіла б вийти заміж, здається, пішла б без любові, хто б не посватав. Але час іде, Ольга постаріла, вона вже начальниця гімназії, але як і раніше самотня. Середня сестра, Маша, бере своє щастя уривочкамі, стає злющий, але полк з міста переводять у царство Польське, і настає гірке розставання з любов’ю. Молодша, Ірина, ще не любила ні разу в житті, не може полюбити і Тузенбаха, її душа-як дорогий рояль, який замикав його, а ключ загублений.

Навіть у дитячому, нехитрому святі життя відмовляє сестрам. Череда буднів, нудьга повсякденності, здається, ось-ось перерветься. Зимовий святочна вечір. Чекають ряджених. У вітальні Прозорова знову затівається суперечка про щастя, про сенс життя, вже посипалися жарти, сміх. Тузенбах сідає за рояль. Маша починає вальсувати. Раптово музика обривається: Наташа не веліла – Бобік нездоровий. Ряджених не пускають. Свято опиняється під забороною. Будні сильніше свят.

Так згоряють всі надії сестер. У цьому сенсі нічний пожежа третього акту символічний. Відчуття наступаючої бездомовності, безпритульності входить до Прозоровський будинок. Образ будинку, домашнього вогнища, насидженого гнізда у Чехова зазвичай несе в собі надійну тему затишку, тепла, даху над головою, даху над головою. Мирний побут може захистити людину від ворожого оточення. Під час пожежі Прозоровський будинок стає притулком для погорільців, він відчинять протягам, люди всю ніч нудяться, дрімають сидячи, як на вокзалі. Тема гнаними, антідомашності, знедоленості завершується в останньому акті. Це акт прощання. Тут сестри, зі свого прекрасного будинку витіснені, сидять на ганку, самотньо бродять по опалим листям саду, чекаючи останнього прости. Іде полк. Маша назавжди прощається з Вершиніним. Убитий на дуелі Тузенбах. Я знала, я знала … – Плаче Ірина. Звучить музика, немов акомпануючи фінальним монологам сестер. Сльози, біль втрат, гіркоту самотності зливаються з високою поетичною мелодією боргу як необхідності жити, жити, незважаючи ні на що, терпіти і вірити, що страждання наші перейдуть в радість для тих, хто буде жити після нас …. Музика грає так весело, так радісно, і, здається, ще трохи, і ми дізнаємося, навіщо ми живемо, навіщо страждаємо … Якби знати, якби знати! Сестри стоять, притиснувшись один до одного, немов освітлені світлом з вічності.






Схожі твори: