Головна Головна -> Твори -> Композиція і сюжет вірша А.С. Пушкіна «Зимовий вечір»

Композиція і сюжет вірша А.С. Пушкіна «Зимовий вечір»




Композиція «Зимового вечора» втрачає жорстку, непорушно-прямолінійну розчленованість, набуваючи умовний, множинний, органічний характер. Пряме і зворотний рух сенсу по всьому вірша робиться невимушеним і природним, логічний лад скрадається. Поділ згуртовує і оформляє художню єдність, простота вірші виявляється складно організованою. Подібна побудова дозволяє легко встановити механізм межстрофіческіх відносин. Строфи «Зимового вечора» виглядають внутрішньо монолітними, складеними з полустроф, як з блоків. У той же час завдяки змінним, змінному розрізу, який негайно «заживає», строфи незамкнені, вільно виникають одна з іншої, відштовхують і притягують один одного. При цьому нічого переставити не можна: все стоїть на своєму місці. Здається, наприклад, що полустрофа «Заспівай мені пісню, як синиця» (21-24) також здатна бути кінцівкою – закінчує ж вона строфу! Однак це неможливо: укорочена дистанція між повторюваними відрізками порушує домірність, звернення до няні стушевиваются, полустрофа раптом робиться дрібної для кінцівки. Вірш «не закінчується». Зате при справжній кінцівці одна тільки пара рим «подружка – кухоль» утворює композиційний пояс для двох останніх строф, підхоплюючи до того ж звуковим відповідністю мотив лачужкі.

Композиційна множинність «Зимового вечора», в якій поєднуються зазначені варіанти членування (далеко, втім, не вичерпані), організує широкі смислові потенції вірші. Стають зрозумілими витоки інтерпретації НД Різдвяного: це варіанти II і III, де тузі, мороку і завивання бурі немов протистоять людське завзятість, готовність вистояти, струсивши з себе заціпеніння і почуття загубленості. Проте можна зрозуміти і основи інтерпретації С.М. Бонді. Атмосфера граничної безвиході більше залежить від варіанту 1 (основного), але тільки в тому випадку, якщо ускладненою анафорі «Вип’ємо» – «Вип’ємо з горя», що несе яскраву композиційну функцію, свідомо надати безрадісний, безнадійний сенс, якщо не приймати всерйоз, що всі -таки «Серцю буде веселіше». У той же час не можна випустити з уваги, що інтерпретацію С.М. Бонді у вищій мірі підтримує композиційна роль епітетів «ветха» і «бідна»: «ветха лачужка» та двічі «бідна юність». Мотив матеріальної і духовної знедоленості поета наполегливо звучить в «Зимовому вечорі».

Смислові домінанти вірші істотно уточнюються при зверненні до його просторової організації. Мотиви бурі і лачужкі можна розглядати на відверненому рівні, поза їх предметного наповнення. Тоді для аналізу відкриється єдиний і одночасно диференційований образ простору, що лежить в основі композиції і всеобразності «Зимового вечора».

Простір існує в двох іпостасях: холодне, величезна, який виє – воно сприймається на слух, – і крихітне, закрите, ледь відмежоване від того, страшного й насідаючого. Основа змістовності вірші в цьому аспекті – вічна боротьба людини з простором, за простір. Людина мучений спрагою неосвоєного простору (Пушкін чудово показав це в кінцівці «Осені»), але часом він змушений захищатися від простору ворожого або бунтівного. У «Зимовому вечорі» тісне, замкнутий простір рятує ліричних персонажів від широкої, разомкнутого. Схематично образ простору можна представити у вигляді площини або обсягу з невизначено великими контурами (простір – ящик без стінок) і точкою в центрі. У центрі тому, що ця точка – точка зору: простір відчувається зсередини. Подібна схема простору – відношення замкнутості і разомкнутости – вельми часто зустрічається в ліриці Пушкіна, навантажуючи найширшої семантикою. Семантична свобода – загальна властивість структурних чинників, наприклад, відносини ритму і синтаксису у вірші.

Точка зору зсередини природно мотивується в «Зимовому вечорі» протистоянням героя всьому, що загрожує, томить, готове увірватися в кімнату, в свідомість. Буря несе голоси стихій загрозливих, що скаржаться, що лякають, що просять, і всі вони, без винятку, небезпечні, бо виходять з ворожого і невідомого світу. Розімкнене простір активно й агресивно (векторно). Йому треба чинити опір.

Лачужка і ліричний герой поки витримують натиск бурі і туги. Герой не один, і йому можна допомогти. Духовною підтримкою будуть пісні, які він просить заспівати. Разом з їх назвами і характеристикою, як висунуте з ящика, з’являється новий простір. У цих старовинних народних піснях воно добре і веселе. В одному випадку, казково-обширне, далеке («за морем»), в іншому – це дорога, ранок і молодість (за дівчиною «по вулиці бруківкою, по широкій стовпової» йде молодий хлопець). Сприятливий простір – нехай в уяві і ненадовго – підміняє собою темне, страшне і ревуче, протистоїть йому в свідомості героя. Тут, втім, слід зауважити, що в художньому світі будь-який простір – зображуване чи уявне – однаково «реально». Форми пісенного простору врівноважують нічний: море – площинне, вулиця – векторне.

Пісенна простір у поетичному космосі «Зимового вечора» допомагає інтерпретацій, що виключає повну безвихідь змісту. Не випадково А.Л. Слонімський, подібно НД Різдвяному, бачить у вірші «вихід з туги». «Пісні, гуртка, – продовжує дослідник, – створюють відчуття якогось домашнього затишку, на противагу бурхливої за віконцем бурі, підводять до деякого просвітління в кінцівці:« серцю буде веселіше ». У «сумною і темної халупці» точно стає світліше ».

Тим не менш неможливо вирішити до кінця, хто ж більше прав в інтерпретації «Зимового вечора» – прихильники «безпросвітності» або «просвітленості». Художній зміст виявляється недоступним для однозначного визначення. Але аналіз композиції і просторовості вірші виявляє важливі змістотворних вузли, встановлює в кожному структурному порядку зіткнення, боротьбу елементів і мотивів і в результаті відкриває той «афект, що розвивається у двох протилежних напрямках, який у завершальній точці, ніби в короткому замиканні, знаходить своє знищення ». Таким чином, «Зимовий вечір» розкриває навіть більше, ніж витоки сенсу; тут видно параметри художності, той художній механізм, який складається у конфліктності на всіх рівнях структури, в протівочувствіях, в СШИБКА простору і контрпространства. Зрештою, яким би сумним не було зміст «Зимового вечора», сприйняття естетично перетвореної почуття все одно народжує радість, нагадуючи нам про «недосяжних гармоніях».






Схожі твори: