Головна Головна -> Твори -> Лірика любові і дружби у творчості Пушкіна

Лірика любові і дружби у творчості Пушкіна




Жвавість, запал, вразливість, здатність захоплюватися і захоплювати; серце, спрагле любові, спрагле дружби, здатне прив’язатися до людини всіма силами душі; гарячий, палкий темперамент, що вабить до життя, до задоволень, до тривог. Ці риси в особі Пушкіна зрозумілі для кожного, хто читав його твори. Ліцейські товариші, П. Чаадаєв, друзі-декабристи в Петербурзі і на півдні – з ними у Пушкіна був зв’язок з думок і почуттів. Дружба за духом, дружба, загартувалася в боротьбі, дружба, яка вливається бадьорість і енергію, – саме таку дружбу оспівував Пушкін у своїх віршах. 19 жовтня, день заснування ліцею, – свято першого випуску ліцеїстів. Ця дата стоїть у заголовку багатьох-послань поета. Особливо цікаво вірш «19 жовтня» (1825). Починається вірш прекрасним і сумним осіннім пейзажем:

* Безмовно ліс багряний свій візерунок,
* Сребро мороз увянувшее полі,
* Прогляне день як ніби мимоволі
* І сховається за край окружних гір.

Пейзаж відповідає сумного настрою ліричного героя:. «Сумний я …» Печален тому, що не буде його на лицейском святі – він на засланні, на самоті. Не буде і багатьох його друзів:

* Але багато ль і там з вас бенкетують?
* Ще кого не дорахувалися ви?
* Хто змінив чарівної звичкою?
* Кого з вас захопив холодне світло?
* Чий голос замовк на братській перекличці?
* Хто не прийшов?
* Кого між вами немає?

Повільний п’ятистопний ямб передає почуття сумного роздуми. Але смуток пом’якшується надією на благі зміни в долі народу і поета. Сьома строфа – це гімн святому почуттю дружби:

* Друзі мої, прекрасний наш союз!
* Він як душа нероздільний і вічний
* Неколебім, вільний і безпечний
* Зростаються він під покровом дружніх муз.
* Куди б нас не кинула доля
* І щастя куди б ні повело,
* Все ті ж ми: нам цілий світ чужина,
* Батьківщину нам Царське Село.

Саме така дружба пов’язувала поета з Іваном Пущино, людиною блискучого розуму, благородних почуттів, декабристом, пробув на каторзі в Сибіру 31 рік. У 1827 році, з уезжавшей в Сибір до чоловіка А. Г. Муравйової, Пушкін надіслав два вірші: одне декабристам («У глибині сибірських руд …»), Інше – особисто Пущино. Скільки любові, болю і натхненною віри в майбутнє висловлюють рядки цього послання:

* Мій перший друг, мій друг безцінний!
* І я долю благословив,
* Коли мій двір відокремлений,
* Сумним снігом занесений,
* Твій дзвіночок оголосив,
* Молю святе провидіння:
* Та голос мій душі твоєї
* Дарує той же розраду,
* Нехай осяє він ув’язнення
* Променем ліцейських ясних днів!

Святе почуття дружби, вірить поет, має підтримати героя 14 грудня в ув’язненні. «Відрадно відгукнувся в мені голос Пушкіна, – згадував І. Пущин. – Сповнений глибокої цілющої подяки, я не міг обійняти його, як він мене обіймав, коли я перший відвідав його у вигнанні ». Поет хотів допомогти своїм друзям-декабристів, прагнув підтримати в них бадьорість духу.

* До Сибіру
* У глибині сибірських руд
* Зберігайте горде терпіння,
* Не пропаде ваш скорботний труд
* І дум високе поривання.
* Нещастю вірна сестра,
* Надія в похмурому підземеллі
* Розбудить бадьорість і веселість,
* Прийде бажана пора:
* Любов і дружба до вас
* Чи дійдуть крізь похмурі затвори,
* Як у ваші каторжні нори
* Доходить мій вільний голос.
* Кайдани тяжкі впадуть,
* Темниці впадуть – і свобода
* Вас прийме радісно біля входу,
* І брати меч вам віддадуть.

Яким громадянською мужністю треба було мати, щоб відкрито висловити співчуття їм тоді, коли сама згадка про декабристів могло спричинити за собою тяжке покарання! А у вірші «19 жовтня 1827» Пушкін прямо звертався до всіх друзів, а до засланим Кюхельбекер і Пущино в особливості:

* Бог допомогти, вам, друзі мої,
* І в бурях, і в життєвому горі,
* У краю чужому, в пустельному море,
* І в похмурих проваллях землі!

У 1836 році одинадцять ліцейських товаришів першого випуску (з двадцяти дев’яти) зібралися відзначити знаменну річницю ліцею. Це була остання зустріч поета з друзями юності. Він читав листи Кюхельбекера з каторги, де були рядки:

* Пушкін! Пушкін! Це ти!
* Твій образ – світ мені в морі темряви;
* Твої живі, віщі мрії
* Мене не забували в ту хвилину.

Смуток Пушкіна затьмарила свято. Коли він почав читати свої вірші, всі притихли, задумалися … Вкрай схвильований, поет обірвав читання, поклав аркуш на стіл і відійшов у кут кімнати. Хтось із товаришів продовжив читання пушкінського вірша:

* Була пора: наш свято молодій
* Сяяв, шумів і трояндами вінчався,
* І з піснями келихів дзвін мішався,
* І тісно сиділи ми натовпом.
* Тоді, душею безтурботні невігласи,
* Ми жили все і легше і сміливіше,
* Ми пили всі за здоров’я надії
* І юності і всіх її витівок.






Схожі твори: