Головна Головна -> Твори -> Аналіз вірша Некрасова «Роздуми біля парадного під’їзду»

Аналіз вірша Некрасова «Роздуми біля парадного під’їзду»




Розберемо вірш «Роздуми біля парадного під’їзду». Спробуємо виявити ідею, закладену в цьому вірші, оцінити поетичну майстерність Некрасова. Почнемо з назви вірша (воно прямо вказує на жанр), потім перейдемо до організації поетичного мовлення у вірші, тобто до композиції і стильовій манері. Таким шляхом ми визначимо думка, укладену у вірші (вона не виражена прямо). Вірш названо «Роздуми біля парадного під’їзду», тобто за способом викладу воно є міркуванням. Але це міркування не логічного, а художнього типу: у ньому не висловлено прямо теза міркування (основна думка), а дані тільки «підстави» певної думки. Та й «підстави» не сформульовані у вигляді дедуктивних і індуктивних умовиводів, а являють собою художні образи і картини.

Вже сама назва вірша «Роздуми …» викликає в нашій уяві зоровий образ: ми «бачимо» ліричного героя в положенні оратора, розмірковує вголос (звернення до вельможі, до рідної землі, до Волги, до народу). Всі вірш побудовано, таким чином, як прихований діалог, тобто діалог з «мовчазним» співрозмовником. Цим визначаються такі особливості поетичного синтаксису, як риторичні запитання, звертання, вигуки, повторення.

Роздуми ліричного героя передує контрастне опис парадного під’їзду «розкішних палат». Воно починається урочисто, напружено, піднесеним стилем: «Ось парадний під’їзд. В урочисті дні … »; слова парадний і урочистий сприймаються як синоніми. Але вже з другого рядка напруженість, піднесеність змінюються іронією:

* Одержимий холопським недугою,
* Ціле місто з якимось переляком
* Під’їжджає до заповітних дверей;
* Записавши своє ім’я та звання,
* Роз’їжджаються гості додому,
* Так глибоко задоволені собою,
* Що подумаєш – в тому їх покликання!

Іронія виражена епітетом холопським в поєднанні з метафорою недугою, контрастуючими в стильовому плані зі словами парадний і урочистий. Посилюється іронія словом гості, оскільки воно непріложіма до цих людей: їх далі під’їзду швейцар не пустив, вірніше, вони і не намагалися далі проникнути, їм це не належить, але вони задоволені собою, ніби й насправді були гостями вельможі. І закінчується характеристика «гостей» убивчими словами: «У тому їх покликання!» У чому? – У тому, щоб бути одержимими «холопським недугою».

Опис «убогих осіб», обложників парадний під’їзд у звичайні дні, дано в пом’якшеному тоні: тут немає ще співчуття, але вже немає і іронії. У плані експресивному опис «убогих осіб» – перехід до сцени з мужиками, які зображені з яскраво вираженим співчуттям до них:

* Раз я бачив, сюди мужики підійшли,
* Сільські російські люди,
* Помолилися на церкву і стали здалека,
* Звісивши русяве голови до грудей;
* Показався швейцар. «Припустимо», – кажуть
* З виразом надії і борошна.
* Він гостей оглянув: некрасивими на погляд!
* Засмаглі обличчя та руки,
* Армячишке худий на плечах,
* За торбинці на спинах зігнутих,
* Хрест на шиї і кров на ногах,
* У саморобні постоли взутих
* (Знати, брели-то довгенько вони
* З якихось далеких губерній.
* Хтось крикнув швейцарові: «Жени!
* Наш не любить обірваної черні! »
* І зачинилися двері …

Сцена, що розігралася біля парадного під’їзду, – це привід до роздумів ліричного героя про народ і про тих, у чиїх руках знаходиться його доля. Композиційно ці роздуми оформлені як звернення героя до вельможі, рідної землі, Волзі, народу.

Чотири звернення-роздуми ліричного героя в основній частині вірша з’єднані в поетичне ціле сюжетно й композиційно. У плані сюжетному вони пов’язані перш за все рухом переживань ліричного героя. Головні образи-переживання намітилися вже на початку вірша: це, з одного боку, іронія, з іншого – співчуття. В основній частині вірша кожен з цих образів-переживань буде розвиватися: іронія в описі парадного під’їзду в урочисті дні перейде в саркастичне зображення вельможі; співчуття, якою пройнятий опис мужиків біля парадного під’їзду, перейде у співчуття, коли ходоки стануть як узагальнений образ російського мужика, який, у свою чергу, трансформується в образ російського народу.

Перетворення образу мужиків в образ російського народу відбувається природно, логічно. Можливість такого перетворення намічена вже у сцені приходу мужиків до парадного під’їзду: тут вони дані і як конкретні мужики, зі своїми конкретними прикметами, і в той же час як узагальнений образ російського мужика. Досягається така двоплановість образів особливим перерахуванням ознак героїв: одні ознаки названі як приналежність кожного з мужиків («засмаглі обличчя і руки», «по торбинці на спинах зігнутих»), інші – як загальні, як «один на всіх» («армячишке худий на плечах »,« хрест на шиї »). Потім ці конкретні мужики «звільняються від тягаря загальності», наближаються до реальності: «За заставою, в харчевні убогій все проп’ють бідняки до рубля» – і «йдуть» з вірша, а в представленні ліричного героя залишається образ російського народ.

Отже, рух образу народу відбувається від конкретного – до відверненого: від реальних мужиків, побачених ліричним героєм біля парадного під’їзду, – до епічного за своїми масштабами образу російського народу. Так само по градації дано рух ліричного героя: від співчуття мужикам – до співчуття, викликаному роздумами про долю російського народу.






Схожі твори: