Головна Головна -> Твори -> Аналіз поеми Некрасова «Кому на Русі жити добре»

Аналіз поеми Некрасова «Кому на Русі жити добре»




«За слівце» протягом 20-ти років накопичував він матеріал для цієї книги, а потім 14 років працював над текстом твору. Підсумком цього колосального праці стала поема-епопея «Кому на Русі жити добре». «Щасливий народ?» – Це головне запитання, котре непокоїло поета все життя, стояв перед ним і при створенні поеми. Поет не обмежується прямою відповіддю – зображенням народного горя і лих, а прагне з’ясувати, в чому сенс людського щастя, які шляхи його досягнення, чи може бути щасливий окремий людина серед загального горя. Поема показує нікчемність тих, хто будує своє благополуччя на стражданнях інших, і прославляє «народними заступниками», які віддають своє життя боротьбі за щастя народу. Поема Некрасова з’явилася розгорнутою відповіддю на питання «Що робити?», поставлений вождем революційних демократів М. Г. Чернишевським.

Коли Некрасов приступив до створення поеми, відповідь ще не цілком був йому зрозумілий. Це був час реакції, що послідувала за розгромом революційного руху початку 60-х років. Окреслюючи план твору, Некрасов хотів показати, що життя, селянства після скасування кріпосного права залишалася важкою. За початковим задумом мандрівники поверталися додому, не знайшовши щасливого. У міру роботи над поемою уточнювався її задум. Цьому сприяв новий підйом революційної хвилі, співчуття поета молоді, що знайшла своє щастя в «ходінні в народ». На лист вчительки Малоземова, що повідомила поетові, що вона цілком щаслива роботою серед народу, важко хворий Некрасов відповідав: зображення такого щастя повинно було скласти зміст, останньої частини поеми.

Посперечалися мужики назвали шість можливих «щасливців»: поміщика, чиновника, попа, купця, «вельможного боярина, міністра государева» і самого царя. Мандрівники поговорили з попом і поміщиком, а від зустрічі з іншими чотирма відмовилися. Це пояснюється не лише неможливістю здійснення задуму (чи стане розмовляти з мужиками міністр або цар?!), Але і тим, що по ходу поеми у мужиків (і у самого автора) уточнив хвилював їхнє питання: їх цікавить не щастя взагалі, а щастя трудового

народу, селянства.

* «Ми шукаємо, дядько Влас, Непоротой губернії, Непотрошеной волості, Ізбиткова села! ..» – Кажуть мандрівники в частині «Послідок». Але такий губернії і волості, такого села, селяни так і не знайшли у «вільній» пореформеної Росії.

За широтою охоплення російського життя і яскравості її зображення поема «Кому на Русі жити добре» стоїть в одному ряду з найбільшими створіннями російської класичної літератури – «Євгеній Онєгін» О. С. Пушкіна і «Мертвими душами» М. В. Гоголя.

У ній безліч селянських портретів – групових та індивідуальних, намальованих докладно і мимохідь, кількома штрихами. Мабуть, самий типовий – портрет Якима Голого, селянина з села Босово:

* Груди запала; як втиснутий
* Живіт; біля очей, біля рота
* Закруту, як тріщини
* На висохлої землі;
* І сам на землю-матінку
* Схожий він: шия бура,
* Як пласт, сохою відрізаний,
* Цегляна особа,
* Рука – кора деревна,
* А волосся – пісок.

Лише поет, який дивився на світ очима народу, міг знайти такі порівняння, так виразно передати образ трудівника-орача. У цьому описі переданий не тільки зовнішній вигляд селянина – ми читаємо за цими рядками історію цілого життя, заповненої безперервним виснажливою працею.

Дія в поемі відбувається в 1863 році, через два роки після скасування кріпосного права. Фортечні порядки свіжі в пам’яті селянина, але і «звільнення» не принесло щастя народу.

* Досхочу не едавшіе,
* Спіймавши облизня
* Яких замість пана
* Дерти буде волосний

так виглядають пореформені селяни. Вже сам вибір назв сіл, в яких живуть селяни: Заплатова, Дирявіно, Разутово, Знобіпшно і т. д., красномовно характеризує умови їх життя. У пошуках щасливого семеро селян-правдошукачів зустрічаються з багатьма людьми, і перед читачем постає картина лих народу на багатостраждальній Русі. Для більшої жвавості і переконливості розповіді автор вводить у поему оповідання різних людей: попа, поміщика, муляра Трохима, який став інвалідом через жадібність підрядника, селянина Федосєєв, який розповів історію життя Ерміла Гиріна, і багатьох інших. У повість Мотрони Тимофіївни (частина «Крестьянка») вставлений розповідь Савелія. Картину народного життя доповнюють численні пісні створені Некрасовим на основі усного, народної творчості.

Життя селянина тісно пов’язана з природою, та опису її постійно вплітаються в розповідь. Безліч деталей створює типову побутову картину. Характерно, наприклад, опис «багатого» і «брудного» торгового села Кузьмінського:

* Дві церкви в ньому старовинні,
* Одна Старообрядницька,
* Інша православна,
* Будинок з написом: училище
* Порожній, забитий наглухо,
* Хата в одне віконце,
* З зображенням фельдшера,
* Пускає кров.

Поміщик – головний ворог селянина. Ставлення селян до поміщиків відчутно вже при першій згадці про них. Мешканці «скромних сіл» годували і напували пана, забезпечували своєю працею його розгульне життя, «свята, не день, не два – по місяцю», а він, необмежено пануючи, встановлював свої закони:

* помилую, страчую.
* Кого хочу
* Кого хочу

По-звірячому вибивав полковник Щалашніков зі своїх селян оброк, погрожуючи здерти з них шкуру і на-паАп’ її на барабан. Про катування селян оповідає і пісня «панщина». Який духовною силою повинен був володіти простий селянин, щоб витримати нескінченну гноблення і знущання і при цьому зберегти людську гідність і почуття моральної переваги над нелюдами-поміщиками! Відвертим глузуванням зустрічають селяни хвалькуватий розповідь Оболта-Оболдуева про його родовід, що починається з татарина Оболдуев, тешівшего государиню «вовками і лисицями».






Схожі твори: