Головна Головна -> Твори -> Жанровий стиль повісті Гоголя «Тарас Бульба»

Жанровий стиль повісті Гоголя «Тарас Бульба»




Епопея в «Тарасі Бульбі» причетна до трагедії. Тут є чисто зовнішні ознаки класичної трагедії: патетичні монологи; вісник, що повідомляє про те, що відбувається за сценою; реквізит, немов вимагає зримого, сценічного втілення, – яскравість одягу, зброя, декорації стін обложеної фортеці, палаючих будівель. А суть в тому, що епічний герой Гоголя в чималому ступені близький і до трагічного героя. Кажуть – і кажуть, ймовірно, резонно, – що для розквіту трагедії необхідний острів, замкнута, відгороджена частина світу, де всі знають один одного немов би єдиного, де все бачиться незмінним, стабільним. Такий частиною світу з’явилася Стародавня Греція, півострів, відгороджений горами і морем, і саме вона створила великих трагіків – Есхіла, Софокла та Евріпіда. Острів Англії дав роду людському Шекспіра. Трагедія здійснює відкриття в тому, що люди якось звикли вважати відмінно знайомим; у відоме, в надокучили вторгаються таємні сили. Вони присутні тут же, у світі, який всім чудово відомий, і поет їх виявляє, грізно нагадуючи про них.

Погляд Гоголя наділений властивістю виявляти острова і в суто сухопутному, в общем-то, світі. Але Запорізька Січ – острів буквальний: вона – «біля Хортиці». Тут всі ознаки острівного життя: вичерпне знання людьми один одного, ясність їх відносин, демократичність. Але трагедія народжується там, де стикаються незнання, з одного боку, і загроза – з іншого. Причому загроза, небезпека йде не ззовні; таку небезпеку бачать, про неї пам’ятають і знають. Небезпека – десь тут же, це – всередині людини, всередині, скажімо, однієї, єдиної родини, і великі трагічні герої, цар Едіп, король Лір, Гамлет, Отелло, терплять катастрофи саме на лоні сім’ї (сім’я – як би острів на острові; коло, укладений в інше коло, географічний, соціальний).

Схильність Гоголя всюди знаходити острови – унікальна властивість його таланту. Не будь він письменником, бути б йому мореплавцем: на картах океанів одна за одною з’являлися б крапочки суші. Але він відкривав острови і подалеку від океанів. Бачить Гоголь улюблений свій Дніпро і не забуде сказати, що він, Дніпро, «шумів, як море, розливаючись на волі», і що «кинуті в середину його острови витісняли його ще далі з берегів». Описавши географічні острова, Гоголь буде описувати і острови соціальні: хутір у море степу – теж острів, і є у Гоголя острів Диканька, острів Миргород. А містечко, в якому відбувається дія «Ревізора»? До Хортиці «3:00 плавання», від містечка, що поселив Хлестакова, «хоч три роки скачи, ні до якої держави не доїдеш». Якась ізольованість маєтків, відвідуваних Чичикова, не може не впадати в очі, й маєтки – теж якісь острови, які наче б на кораблику-бричці об’їжджає відкриває цей архіпелаг мореплавець, Одіссей у фраку.

У «Тарасі Бульбі» Гоголь відкрив острів Хортицю, а на острові він відкрив назрівала там трагедію. Любов зрадника Андрія пройшла три етапи: вона спалахнула в Києві, під час перебування юнаки школярем, і завершилася вона в стінах обложеного міста (обложеного міста – острів). Між прологом і епілогом був прихований, латентний період: Андрій жив, як всі, в сім’ї, в колі козаків, і був він таким же, як усі. Але любов таїлася в ньому, а разом з нею таїлася в його помислах і загроза отчої вірі, батьку-вчителю. Пліч-о-пліч з сином-учнем жив учитель-батько. Проникливий, мудрий, він, здавалося б, читав у серцях своїх дітей все. А того, що треба було прочитати, не прочитав.

Тарас Бульба не зміг прозирати таємного, прихованого. Він помилився жорстокої і непоправною помилкою трагічного героя. Але він пожинав те, що посіяв: і він, цілісний і духовно могутній чоловік, коли-то проявив непослідовність, насильно загнавши Андрія в осоружну школу і не випускаючи його звідти (красномовний приклад Остапа, безсумнівно, стояв перед поглядом його молодшого брата). І там, у Києві, все почалося, зав’язалась.

Герой трагедії прогресивний. Він – ініціатор, він – перший, він починає те, що коли-небудь стане нормою суспільного життя. Але він передчасний.

Тарас Бульба – вчитель-батько, що несе в собі спогад про далеке, про напівзабутої минуле роду людського. Але спогади – це зашифровані пророцтва. Тарас Бульба – минуле-майбутнє. Але і цей теж: в далеку далечінь, просторову і тимчасову, на український хутір-острів, у середньовіччі вже заповзла ідея поділу батька-вчителя надвоє. І відправив Тарас своїх синів у «академію», немов би виштовхнув їх за межі кола-родини. І тоді …

Минуле патетично. Далеке завжди здається людям прекрасним. Справжнє ж буденно, і в мерехтінні насущних турбот нелегко розгледіти героїчне.

30-ті роки XIX століття бачилися сучасникам якимось потускнение історії, її спадом. Ще б пак! У зіставленні хоча б тільки з подіями Вітчизняної війни 1812-1814 років все змінилося. І в героїчному «Бородіно» Лермонтова солдатів-«дядько» докоряв молодого однополчанина знаменитим: «Богатирі – не ви». Є, однак, богатирство діянь та богатирство духу. Одне помітно, наочно, інше здійснюється день за днем, поволі, в тиші, і оманлива тиша панувала в Росії: тиша, в якій накопичувалася і вже пробивалася богатирська думку.

Так і в російській дійсності 30-40-х років XIX століття героїчне не померло. Тарас Бульба жив у його земляка й спадкоємця, і років двісті тому молодий чоловік із смішною, якийсь пташиної прізвищем наважиться повторити духовний подвиг козацького патріарха.






Схожі твори: