Головна Головна -> Твори -> Дзеркало в «Авторській сповіді» Гоголя

Дзеркало в «Авторській сповіді» Гоголя




Але одна річ у Гоголя підноситься над іншими, як би царствуя в живому, повному руху і суєти світі речей. Це – дзеркало. «Справедливіше все назвати цю книгу вірним дзеркалом людини», – починає Гоголь «Авторську сповідь». І: «Мені потрібно було мати дзеркало, в яке я міг би здавався і бачити краще себе, а без цієї книги навряд чи б я мав це дзеркало». Або – так: «Поезія лірична є портрет, відображення і дзеркало власних вищих порухів душі поета». У уподібненні поезії дзеркала нового немає; новизну йому надає його поширеність, розгорнення. «Це та страшна школа, від якої або точно свіхнешь з розуму, або порозумнішаєш більше, ніж будь-коли», – пише Гоголь тут же, в «Авторській сповіді». Книга Гоголя, за його словами, – дзеркало, але ця ж книга – школа. А школа для Гоголя – священне місце. Дзеркало пов’язується зі школою: призначення школи – в даруванні людині радості самопізнання. Набувши під її покров пізнає, на що він здатний, до чого придатний. Школа відкриває приховану в людині духовність, вона показує йому себе самого, і в цьому відношенні ідеальна школа – дзеркало.

Далі. Дзеркало пов’язує людину з людьми. Людина, що опинився в повній самоті, в скиту, на безлюдному острові, не буде мати потребу в дзеркалі, а в ту хвилину, коли він все ж таки забажає подивитися на себе в випадково опинився під рукою осколок або просто в струмок, він вже буде придивлятися до себе в складі якогось співдружності, безлічі: дивлячись у дзеркало, ми дивимося на себе і своїми власними очима, і очима інших. І ми вже прислухаємося до думки суспільства про себе.

Дзеркало в світовій літературі – величезна тема. У Гоголя вона повернена специфічно, оригінально. Відображення одного предмета, явища природи в іншому, скажімо, відображення лісів і водної гладі; портрет або власне дзеркало – мотиви, що не покидають гоголівських оповідань. Монолог, який виголошує перед дзеркалом красуня Оксана в «Ночі перед Різдвом»; зловісна роль дзеркала в повістях «Вій» та «Ніс»; дзеркало, в яке виглядає новоспечений генерал в «Шинелі» або Павло Іванович Чичиков в «Мертвих дуглах» … Мотив дзеркала шириться. Він – у «Портреті», що розповідає про те, як з рами портрета-дзеркала виходить старий-лихвар. А що скуповує заповзятливий Чичиков? Скуповує він записані на папері імена померлих мужиків, їх дзеркальні відображення. І виходить, що кожен мужик теж начебто оживає, стає ожилим портретом. Тут знову відкривається подібність-відмінність Гоголя і Пушкіна, літературного сусіда його.

Дзеркало – чи не повноправний герой «Казки про мертву царівну …» Одружився цар на красуні, а в придане їй дано було говорить дзеркало. І дзеркало твердило цариці, що вона, мовляв, «всіх миліше, всіх рум’яний та понад».

* І цариця реготати,
* І плечима знизувати,
* І підморгувати очима,
* І приклацує перстами,
* І крутитися подбочась,
* Гордо в люстерко дивлячись.

Дзеркало в Пушкіна вписується в історію про казкову оборотності живого і мертвого: вбита, на забій буде бідолаха-царівна, підступна цариця восторжествує. Але мертва царівна виявиться все ж живий, а жива цариця … Якраз вона-то з самого початку як б мертва, і кривляння її перед дзеркалом – кривляння неживого, що намагається переконати себе та інших у тому, що жваво воно: влада цариці над царівною – влада мертвого над живим.

Прямих ліній, що ведуть від казок Пушкіна до «Мертвих душ», можливо, й ні. Але єдність речового світу двох сучасників безсумнівно: дзеркало у Гоголя – річ-віщунка, річ-педагог і вже у всякому разі річ-оптиміст. Навіть і в світі мертвих нагадує воно про життя, про її незнищенності: мужики-то начебто померли, а відображення їх як ні в чому не бувало живуть на землі.

Та й у світі живих, благополучно живих – суцільно дзеркальність: дядько Митяй – відображення дядька Міняя; дама, приємна в усіх відношеннях – відображення дами просто приємною. Добчинський – відображення Бобчинського, Бобчинський – Добчинський. І, нарешті, вся комедія Гоголя «Ревізор» уподібнене якогось гігантського дзеркала. І в остаточному тексті її в 1842 році з’явився епіграф, якого спочатку не було: «На дзеркало неча пенять, коли рожа крива».






Схожі твори: