Головна Головна -> Твори -> Художня своєрідність «Слова о полку Ігоревім»

Художня своєрідність «Слова о полку Ігоревім»




У «Слові» ясно відчувається широке і вільне дихання усного мовлення. Воно відчувається і у виборі висловів звичайних, які вживалися в усному мовленні, термінів військових і феодальних; воно відчувається і у виборі художніх образів, позбавлених літературної вишуканості, і народних; воно відчувається і в самій ритміці мови, як би розрахованого на проголошення вголос. Автор «Слова» постійно звертається до своїх читачів, точно він бачить їх перед собою. Проте було б помилкою вважати, що перед нами типове ораторське твір, припускати, що в «Слові о полку Ігоревім» з’єднані жанрові ознаки ораторського «слова» – все одно, що призначався для проголошення або тільки для читання. Справа в тому, що усне мовлення, «позиція» оратора характерні для всіх жанрів давньоруської літератури.

Давньоруська література як би не встигла ще відокремитися від усного мовлення, в ній не встигли закріпитися прийоми письмового художньої творчості, різко протистоїть усного художнього слова. Звернення до слухачів, ораторські вигуки, ритміка мовлення характерні не тільки для «слів» і «проповідей», але і для житій, для літописів, для історичних повістей, для творів суто церковних. Ораторські прийоми ми зможемо знайти в будь-якому творі давньоруської літератури. Їх може бути більше або менше, але вони присутні всюди. Лірики, безпосередньої передачі своїх почуттів і настроїв у «Слові» більше, ніж цього можна було б очікувати від твору ораторського. Виключно сильна в «Слові» і його ритмічність. Нарешті, слід звернути увагу і на те, що сам автор «Слова», хоча і називає свій твір дуже невизначено – то «словом», то «піснею», то «повістю», однак, вибираючи свою поетичну манеру, розглядає як свого попередника не якого-небудь з відомих і нам ораторів XI-XII століть, а Бояна – співака, поета, який виконував свої твори під акомпанемент якогось струнного інструменту – мабуть, псалтиря. Автор «Слова» до певної міри протиставляє свою манеру манері Бояна (автор обіцяє почати свою «пісня» за билинами цього часу, а не за «замисленню Бояню»), проте це протиставлення тому-то й можливо, що він вважає Бояна своїм попередником у тому ж роді поезії, в якому творить і сам. Не виключена можливість, що автор «Слова» призначав свій твір для співу.

Ось чому, розмірковуючи над жанровою природою «Слова», важливо звернутися до народної поезії. «Слово» – не витвір народної поезії, але народна поезія має все-таки, як ми побачимо надалі, пряме відношення до питання про його жанрі. Зв’язок «Слова» з творами усної народної поезії ясніше найбільше відчувається у межах двох жанрів, найчастіше згадуваних у «Слові»: плачів і пісенних прославлянь – слав, хоча далеко не обмежується ними. Автор «Слова» буквально наводить у своєму творі, ним же він більше за все слід у своєму викладі. Їх емоційна протилежність дає йому той великий діапазон почуттів і змін настроїв, який так характерний для «Слова» і який сам по собі відділяє його від творів усної народної словесності, де кожен твір підпорядковане в основному одного жанру і одному настрою.

«Слово» – твір книжкове, але близьке до цих жанрів народної поезії. Це, мабуть, особливий рід книжкової поезії, може бути ще не встиг остаточно скластися і оформитися. Як визначити, чи було «Слово» першим твором в тому новому, своєрідному поетичному роді, в якому вона написана, або воно вже мало за собою якусь традицію? Чи час не зберіг нам його попередників чи їх не було зовсім? На жаль, від часу, що передує «Слову», до нас не дійшло жодного твору, який хоча б частково нагадувало «Слово» за своїм характером. Ми можемо знайти окремі аналогії «Слову» в деталях, в окремих прийомах ораторській або поетичного мовлення, але не в цілому. Тільки після «Слова» ми знайдемо в давньої російської літератури кілька творів, в яких зустрінемося з тим же поєднанням плачу і слави, з тим же дружинним Духом. З тим же військовим патріотизмом, які дозволяють об’єднати їх разом зі «Словом» у єдиний новий жанр і навіть пов’язати цей жанр зі світською, дружинної середовищем, де тільки він і міг виникнути і розвинутися.

Величезна різниця між «Словом о полку Ігоревім» та іншими тпроізведеніямі полягає і в самій силі художнього впливу на читача, в самих розмірах цих творів. У «Слові» більше місце займає розповідь, воно ширше по колу охоплених подій, і т. д. Однак при всьому глибокій відмінності залишається і щось спільне: вони близькі один одному за жанром, за поетичним настроєм, за поєднанням епічного і ліричного, по патріотичності тематики, зверненої до всієї Руської землі. Це твори художньої творчості у власному розумінні цього слова. Їх політична, ідейна сторона виражена насамперед і найбільше в художній формі. Вони описують нам про становище Русі «в живих прикладах», і «приклади ці здебільшого створюються уявою самого письменника».

Для «Слова о полку Ігоревім», безсумнівно, має значення і те й інше. Але головне, може бути, навіть і не в цьому. «Слово» – книжкове, письмові твори, дуже сильно залежить від усної поезії. Оскільки в «Слові» письмові твори вступило в зв’язок з усною поезією і сталося зіткнення жанрових систем, жанрова природа «Слова» виявилася невизначеною. У «Слові о полку Ігоревім», як і в «Слові про погибель Руської землі», як і в «Похвалі роду рязанських князів», як і в похвалі Романові Галицькому, ми маємо ще не сформований остаточно, новий для російської літератури жанр – жанр народжуваний, близьке до ораторським творів, з одного боку, до плачів і славам народної поезії – з іншого.






Схожі твори: