Головна Головна -> Твори -> Образи «футлярних» людей в оповіданнях А. П. Чехова

Образи «футлярних» людей в оповіданнях А. П. Чехова




У своїх оповіданнях А. П. Чехов постійно звертається до теми «маленької людини». Персонажі Чехова – духовні раби суспільства, позбавленого вищих цінностей і сенсу життя. Томлива, буденна, сіра дійсність оточує цих людей. Вони замкнулися в маленькому світі, який самі собі створили. Ця тема об’єднує так звану маленьку трилогію, написану Чеховим в кінці 1890 х рр.. і складається з трьох оповідань: «Людина у футлярі», «Агрус», «Про любов». Герой першого оповідання – вчитель грецької мови Бєліков. Це закритий у своєму «футлярі» людина з дріб’язковими, нікчемними прагненнями. Він боїться життя і прагне сховатися від неї у свій закритий від стороннього ока маленький світ. Він ховає у футляр не тільки свої речі, а й самого себе, свої думки і почуття, постійно повторюючи: «Як би чого не вийшло». Бєліков ніяк не намагається змінити хід свого життя, тому що в будь-якій можливості різноманіття, чого то нового і не обмеженого жорсткими рамками, ховалася для нього невизначеність. Це викликало у нього непереборне бажання оточити себе «оболонкою», «футляром», щоб захиститися від навколишнього його світу.

Все своє життя Бєліков чого то побоювався сам і наводив страх на оточуючих, під його впливом завмерло життя в місті. Тому тільки після смерті його особа прийняла просте, приємне, лагідне вираз: нарешті то він знайшов вічний футляр, з якого більше не треба виходити. Смерть примиряє його з навколишньою дійсністю, але вже не може позбавити місто від Беликовщина. «Бєлікова поховали, а скільки ще таких людей у футлярі залишилося, скільки їх ще буде! – Пише Чехов. Образ людини у футлярі дано Чеховим в гротесковій формі. Ім’я Бєлікова стало прозивним, під ним мається на увазі нікчемність душі і розуму, страх перед новим і сміливим, придушення всього людського.

Та ж тема вульгарності і духовної злиднів звучить в оповіданні «Агрус». Його герой, Микола Іванович Чимша Гімалайський, всі поняття про щастя звів до одного – власному іменьіце з кущами агрусу, і на досягнення цієї єдиної мети він витратив усі свої сили, все життя. Все життя він збирав, у всьому собі відмовляв, його життя було просто принизливою і жалюгідною. Він міг принижуватися із за кожної копійки, але ось, нарешті, мрія його здійснилась – він їв свої, на власній садибі зібрані ягоди, він був щасливий. «Але хіба це щастя?» – Вигукуємо ми разом з автором. Хіба для цього живе людина? Агрус в цьому оповіданні стає таким же символом потворною життя, підпорядкованої дрібної, безглуздою мети, як і калоші і парасольку Бєлікова в оповіданні «Людина у футлярі».

Останній розповідь трилогії – «Про любов» – Оповідає про те, як поміщик Альохін та його кохана жінка не зважилися піти назустріч своїй любові, Відступилися від неї. Це теж свого роду прояв «футлярной» життя: страх перед невідомим, страх власних забобонів. І тут Чехов розкриває ще одну причину, що породжує вульгарність і бездуховність суспільства – невміння відчувати, любити. Любов покликана підносити і облагороджувати душу людини, і відмовляючись від неї, люди власноруч гублять все добре і світле, що закладено в них природою. Тема «маленької людини» найбільш гостро звучить в ту епоху, коли життя втратило сенс, у суспільстві зростає відчуття незахищеності перед владою, відбувається поширення обивательщини, міщанства. Тому розповіді Чехова так актуальні в наші дні.






Схожі твори: