Головна Головна -> Твори -> Аналіз епізоду з глави 10 частини 4 роману Ф. М. Достоєвського «Ідіот»

Аналіз епізоду з глави 10 частини 4 роману Ф. М. Достоєвського «Ідіот»




У романі Ф. М. Достоєвського «Ідіот» автор намагався створити образ позитивного героя, що протистоїть жорстокому і брудному світу хижаків і честолюбців, меркантильності і нелюдськості навколишнього суспільства. У центрі роману – ідеальний герой, Шукач правди. «Давно вже мучила мене одна думка, – зізнавався письменник, Але я боявся з неї зробити роман, Тому що думка занадто важка і я до неї не готовий, хоча думка цілком спокуслива і я люблю її. Ідея ця – зобразити цілком прекрасної людини. Важче цього, по-моєму, бути нічого не може, внашем час особливо ». «Настрій» сучасного буржуазного світу, розгул «матеріальних» інстинктів, криза християнської віри, який настає повсюдно дух міщанства, наживи, цинізму, а так-же дивні й жахливі явища, пов’язані з цим, завжди були причиною «збентеженості духу» великого письменника.

Моральна сила Мишкіна, Його душевна чистота, безкорисливість, доброта і співчуття до чужих страждань викликали повагу не лише у змученій, яка втратила віру в людей Настасії Пилипівни, а й у розгубленого і запеклого купця Рогожина. В ім’я порятунку Настасії Пилипівни Мишкін жертвує власним щастям, щастям і честю коханої дівчини, самовіддано бореться проти несправедливості, прагне полегшити страждання інших людей. Але сам Мишкін нікого не рятує і закінчує поверненням до божевілля. Гине Настасья Пилипівна, ставши жертвою дикої ревнощів Рогожина.

Настасья Пилипівна – Горда, благородна страждає жінка, жертва неподобства, лицемірства та нелюдяності навколишнього її суспільства. Героїня має фізичної та духовної красою. Вона глибоко нещасна, її жіноча честь зневаги, вона принижена і ображена морально розбещеним і цинічним суспільством. Настасья Пилипівна кидає виклик, буржуазно-дворянського суспільству, нікчемності і вульгарності його інтересів, лицемірства і святенництву його представників, які грішать проти ними ж захищається моралі. Вона зневажає і ненавидить усіх кар’єристів і цинічних ділків, які в гонитві за насолодами бачать у жінці всього лише предмет своїх низинних прагнень, але не бачить виходу для себе. Настасья Пилипівна метається, болісно переживає своє падіння, переходить від презирства і ненависті до відчаю.

В образі Настасії Пилипівни Достоєвський висловив свою улюблену ідею про спотворення і ганьбитись в собственническом суспільстві краси, жіночої гідності, людської особистості, ворожості цього товариства всього прекрасного і благородній. Героїня з гордості відкидає пропозицію князя Мишкіна, вбачаючи в ньому прояв жалості, а не любові, І йде до Рогожину, знаючи, що йде назустріч своїй загибелі. Понівечена, ображена і принижена, Настасья Пилипівна не може зв’язати свою долю з князем – це означало б повірити в добрий початок на цьому світі, повірити в себе, у можливість благополуччя. Вона не може в це повірити, не може пробачити своїй сплюндровану життя, забути мучать її сумніви, просто образив її суспільство. Настасья Пилипівна відкидає співчуття князя, відмовляється від його пропозиції і йде до Рогожину, морально зневажає себе, затоптує в бруд свій кращий «я», своє прагнення до добра і прекрасного, щоб довести собі та іншим, що добра у світі Тоцький і Єпанчина бути не може.

Відносини Мишкіна і Настасії Пилипівни надзвичайно складні і суперечливі: вони люблять один одного і в той же час мучать себе, приносять своє почуття в жертву удаваному благополуччю іншого. Перед весіллям князь був «самнесвой» після слів Іполита:

* «Я мідь боюся за Аглаю Іванівну; Рогожин знає, як ви її любите; любов за любов, і ви у нього відняли Настасію Пилипівну, він уб’є Аглаю Іванівну; хоч вона тепер і не ваша, а все-таки адже вам важко буде, чи не так? »

Князь був схвильований цими словами напередодні весілля, намагався отримати підтвердження про зворотне від Настасії Пилипівни, але вона «не в змозі була заспокоїти його», смуток і задума її зростала з кожною годиною. Багато чого Мишкіну в Настасія Пилипівна здалося «тепер загадковим і незрозумілим … він щиро вірив, що вона ще може воскреснути». Але в любові князя до Настасія Пилипівна було «потяг до якогось жалюгідного і хворій дитині, якого важко і навіть неможливо залишити на свою волю». На шлюб князь дивився як «на якусь неважливу формальність; свою власну долю він дуже дешево цінував».

За п’ять днів до весілля Настасья Пилипівна «скрикувала, тремтіла, кричала, що Рогожин захований в саду, у них же в будинку, що вона його зараз бачила, що він її вб’є вночі … заріже!», але це «пояснювалося простим міражем». Напередодні весілля Настасья Пилипівна була радісно збуджена нарядами, хоча її все ще турбувала думка оточуючих: «їй саме захотілося тепер ще більше підняти перед ними голову, затьмарити всіх смаком і багатством свого вбрання, – нехай же кричать, нехай свистять, якщо наважаться!» Увечері перед весіллям наречена була «в сльозах, в розпачі, в істериці». «Що я з тобою щось роблю!» – Говорила вона князю. «Князь цілу годину просидів із нею», і «вони розлучилися через годину примирення і щасливо». Вранці від колишніх сліз не залишилося і сліду – жінку хвилювало її зовнішній вигляд і те, «що саме надіти з діамантів і як надіти».

Вже відчинилися дверцята карети, вже Келлер подав нареченій руку, як раптом вона скрикнула і кинулася з ганку прямо в народ. Всі проводжали її заціпеніли від подиву, натовп розсунулася перед нею, і в п’яти, за шість кроків від ганку показався раптом Рогожин. Його-то погляд і зловила в натовпі Настасья Пилипівна. Вона добігла до нього як божевільна і схопила його за обидві руки », благаючи Рогожина врятувати її і відвезти куди завгодно. Вони миттєво сіли в карету, кучер відразу ж ударив по конях і карета зникла з очей. Гнатися за ними не стали, вважаючи, що «в усякому разі пізно! Силою не повернеш! », Та й князь не захоче.

Дізнавшись про те, що трапилося, Князь «зблід, але сприйняв звістку тихо, ледь чутно промовивши:« Я боявся, але я все-таки не думав, що буде це … Втім … у її стані … це абсолютно в порядку речей ». «Такий відгук вже сам Келлер називав потім« безприкладної філософією ».

Пропозиція Настасія Пилипівна руки і серця Мишкіним замість очікуваного світу приносить їй загострення страждань. Поява князя не тільки не заспокоює, але доводить до парадоксу, до трагічного розриву суперечливі полюси її душі. Руйнуються надії Мишкіна на особисте щастя, не в його силах врятувати оскаженілу Настасію Пилипівну. Фінал роману трагічний: Настасья Пилипівна гине від руки Рогожина, провина якого так само велика, як і його розпач і спрага віри. Він пролив кров, убив «красу» (а в результаті – гарячка, спустошення душі. Князь не дорікає Рогожина, і в ці нестерпні миті в похмурому будинку купця, слідуючи своїй вірі, прощає, по-братськи втішає вбивцю, не знаходячи в собі ні сил, ні права засудити його. Князь не зміг запобігти загибелі Настасії Пилипівни і врятувати Рогожина від каторги, йому не під силу змінити природу людей і істота самої дійсності. Будучи в ряді ситуацій смішним, він у той же час переживає трагедію. Причина страждань Мишкіна в тому, що він не хоче бачити в людях злого початку, сподіваючись на їхнє добро. Люблячи життя, він відкидає природні закони людської природи, чуттєве і плотське начало в їх відносинах, підміняє любов жалістю, але він же чуйно відчуває те зло, яке обступило людини , і ясно передбачає, наскільки сильним може воно опинитися.






Схожі твори: